В скелелазінні, як і в сходженнях, є своя система складностей, яка характеризує саме складність рельєфу і рухів на ньому. На відміну від сходжень, де категорія складності всього маршруту сходження характеризує сумарний набір складностей і енерговитрат (почитати про категорії в альпінізмі можна тут).
В кінці ХІХ сторіччя австрійський альпініст Фріц Бенеш запропонував першу відому систему класифікації лазіння. Шкала Бенеша мала 7 рівнів. Рівень VII найлегший, а I – найскладніший. Незабаром відбулися сходження, які були оцінені на рівні 0 і 00 (тобто складніше за І). У 1923 відомий німецький альпініст Вільгельм Вельценбах звузив масштаб і перевернув порядок, так що рівень 00 став рівнем IV-V. Ця «Шкала Вельценбаха» була визнана в 1935 французькими альпіністами, такими як Люсьєн Деві, П’єр Аллен і Арманд Шарле, для маршрутів у Західних Альпах, а в 1947 в Шамоні Міжнародним союзом альпіністських асоціацій. З часом ця шкала стала широко вживаною, і в 1968 вона була перейменована на шкалу UIAA. Початкова 6-бальна шкала була офіційно представлена у 1979 році. Перший час вона стосувалася усіх видів рельєфу: скельного і комбінованого, а часто навіть і льодового. З розвитком льодового спорядження льодові категорії виокремились, а з часом додалися і мікстові. Про них скоро теж буде окрема стаття!
Що ж до скелелазних категорій, то з часом і з розвитком лазіння в багатьох регіонах виникли свої місцеві категорії. Найбільш вживана сьогодні – французька система. Вона використовується в більшості країн і на міжнародних заходах. Для оцінки використовуються числові категорії за зростанням. Офіційно від 1-ої, але фактично від 4-ої в більшості залів чи скелелазних секторів. Для більш якісної оцінки додається літера a/b/c (де а – простіша, с – найскладніша всередині своєї категорії). З часом до літери стали додавати ще й знак +. Часто це стосується наявності явного складного місця (т.з. “ключа”). Наприклад категорія 6b+ ще не дотягує до 6с, але це 6b з явним складним місцем, яке виділяється з поміж усього маршруту. В спірних випадках також використовують знак слеш “/”. Якщо маршрут знаходиться на межі категорій чи потребує більшої кількості пролазів різних людей для підтвердження категорії. Наприклад 6с+/7а. На сьогоднішній день найскладніші категорії в світі – це 9b+, 9c. Пройти їх здатні одиниці скелелазів.
Також існують альтернативні локальні системи, характерні для різних великих скелелазних культур або регіонів. В США вживаною є т.з. децимальна або десятична система (Yosemity Decimal System). Першочергово ця система була розроблена членами гірського клубу Сьєрра-Невада для класифікації сходжень. Складність ділилася на класи, де 1 – найпростіший, а 5 – найскладніший. В складних класах почали після крапки додавати друге число для більшого розуміння. Максимальною можливою категорією за планом хлопців з Каліфорнії мала бути категорія 5.9. Але з часом можливості місцевих клаймерів зросли, спорядження стало більш досконалим, і люди додали наступну категорію 5.10. Але скоро стало зрозуміло, що будуть 5.11 і 5.12. І система насправді перестала бути десятичною, не дивлячись на назву. А для більш точного розуміння, я к і у французів, стали ще й додавати букви (правда не a-b-c, a a-b-c-d). Так сьогодні вже існують маршрути 5.15с чи 5.15d. Ну а завдяки наявності уточнюючих знаків можна досить чітко провести відповідність французькій і десятичній системам.
В Британії використовують свою систему, яка сформувалася на базі “традових” або традиційних сходжень (з використанням власних закладних для страховки). Ця система досить зручна для пояснення альпіністських скельних маршрутів наприклад. В ній є 2 складові: інтегральна оцінка і технічна. Інтегральна – це розуміння загальної складності маршрути, якості породи, надійності і зручності організації страховки, наслідків зриву лідера і т.п. На початку ХХ ст. ця система складалася з 4-х категорій: Easy, Moderate, Difficult і Hard Difficult. З часом Easy зникло без необхідності, і стали додаватися нові категорії, а до існуючих стали додавати Very при необхідності. Так з’явилися Severe (S), Hard Severe (HS), Hard Very Severe (HVS), а з часом і Extremely Severe (E з цифрою).
До описової частини інтегральної системи додають технічну категорію. Вона в бриттів подібна до французької, але не відповідна. Глянути відповідність можна в таблиці нижче.
В Польщі, яка є найближчою нам країною з великою кількістю скелелазів і маршрутів, є своя система, т.з. Шкала Куртики (названа на честь Войтека Куртики, славетного альпініста й скелелаза). Тут подібно до UIAA шкали використовують римські категорії (від І до VІ) і до них через крапку додають арабське число та знак +, якщо є необхідність. Найскладніша категорія – VI.8, що відповідає 9а.
Головне, що треба розуміти в усіх системах, це те, що категоризація – це досить суб’єктивна штука, доки маршрут не пролізе велика кількість людей. Адже різний тип рельєфу по-різному підходить різним клаймерам, в усіх різний рівень витривалості і т.ін. Тому будьте готові дивуватися категоріям, якщо їдете в новий чи непопулярний район. А краще їдьте знайомитися з новими категоріями в популярні та з більш досвідченими напарниками. Ну і не забувайте, що головне – це задоволення, а не числа категорій. А якщо все ж хочете все формалізувати, то ось порівняльна табличка:
Підписатись на новини
Ми ніколи не спамимо!
