Брет Харрінгтон (Brette Harrington) з США, Якопо Лархер (Jacopo Larcher) з Італії та бельгієць Себ Ванхі (Siebe Vanhee) прибули до Чилійського парку Torres del Paine, щоб спробувати пролізти вільним лазінням один з найвідоміших маршрутів на однойменному масиві Тоrres del Paine. Маршрут має назву Riders on the Storm на центральній з трьох вершин. Це 1300-метрова лінія, яку вперше пройшли Вольфганг Гюлліх, Курт Альберт, Бернд Арнольд, Норберт Батц і Пітер Дітріх у 1991 році. Так-так, це саме той Вольфганг Гюлліх, який проліз скелелазний маршрут Action Directe, перший маршрут категорії 9а в світі! Ну і саме він запропонував назвати маршрут на честь пісні The Doors!
Взагалі Торрес дель Пайне настільки красиві і великі вежі, що не тільки дали назву цьому найвідомішому парку Патагонії, а і привернули увагу альпіністів ще в першій половині минулого сторіччя. Перша спроба піднятися на Центральну Вежу була в 1940 році, але перше сходження на вершину було здійснено Крісом Бонінгтоном і Доном Віллансом по 600-метровому Північному ребру аж в 1963 році. Зараз вже є досить багато ліній на всі вежі. Першим маршрутом по головній стіні Центральної Вежі був Південноафриканський маршрут 1974 року. До речі, комбінацію цього маршруту з Британським маршрутом 1992 року (комбінація має назву Macaroni-Porridge route) пройшли чехи 2000 року. Серед них був Марек Холечек, відомий альпініст, що двічі був лауреатом премії Piolet d’Or, а також приїздив до Києва зі своїми презентаціями у 2018 році! Але найвідомішим маршрутом лишається Riders on the Storm, бо це знакова лінія, пройдена знаковими скелелазами свого покоління і на знаковій стіні. Тоді їх сходження тривало 15 днів, які насправді були “розмазані” на 6 тижнів експедиції. Складність для бігволів на той час була неабияка: 7с, А3 (до речі, про категорії складності скельного рельєфу можна почитати тут, а альпіністських маршрутів – тут).
Лише найдосвідченіші пробують Riders on the Storm. Адже, окрім дійсно складного лазіння і відстуності місць для ночівлі (треба жити в підвісній платформі), складності додає “прекрасна” патагонська погода. Саме тому повторення цього маршруту можна перерахувати по пальцях:
- 2002 рік: Чехи David Stastny і Jan Kreisinger, а також ще одне проходження. Ким – нам, на жаль, невідомо
- 2006 рік: Бельгійці Olivier Favresse, Nico Favresse, Mike Lecomte і Sean Villanueva O’Driscoll (якщо ти не слухав наш подкаст з Шоном, то він тут)
- 2016 рік: Ines Papert з Німеччини, Mayan Smith-Gobat з Нової Зеландії та швейцарський фотограф Thomas Senf
У 2017 році році та сама Маян (Mayan Smith-Gobat) вже разом з Брет Харрінгтон, про яку йде мова в початку статті, об’єдналися, щоб все ж зробити перше вільне “жіноче” проходження. Проте їм завадила погана погода того сезону. Глянути, що там взагалі на цьому маршруті, і що за погода була, можна у відео на каналі Брет.
Тепер Брет повертається, але разом з Якопо і Себом. Вони спробують зробити повністю вільне проходження. Всі троє – дуже досвідчені скелелази і скельні альпіністи з досвідом великих стін Патагонії, Йосеміті та інших районів, а також автори безлічі складних скелелазних маршрутів, в тому числі і традиційних (зі своїми закладними).
Нагадаємо, що українські альпіністи ще ніколи не ходили нічого на цих вежах! Тому надихаймося відео і готуємось їхати після перемоги!
Фото кредит: Микита Балабанов, Brette Harrington
Підписатись на новини
Ми ніколи не спамимо!
