Якщо ти натрапив на цю статтю випадково чи через пошук, то хочемо тебе порадувати – у нас є ще окремий огляд всього району Шамоні, де ми розповідаємо як і де краще жити, де шукати інформацію, як пересуватися тощо, а також описи інших долин району в нашій Базі даних!

Аржентьє – це один з найвідоміших льодовиків Шамоні, адже тут декілька великих північних стін. Також тут є досить зручний притулок (Refuge d’Argentiere, 2691 м) , з якого все це ходиться, але і наметом можна теж стати. Підхід сюди завжди був канаткою Grandes Montets (2800 м) , потім – спуск на льодовик і далі пішки. Або з самого селища Аржентьє пішки (це десь 1600 м набору і досить довго, однак трек є в більшості аплікацій). В 2018 році на верхній станції сталася пожежа, і з тих пір вона на реконструкції, тому піша частина шляху істотно збільшилась для всіх.

Вершина Petite Aiguille Verte та льодвик під нею. Вид з верхньої станції Grand Montets.

Коли канатка працювала, сюди часто приїжджали для акліматизації перед Монбланом та для сходження на Petite Aiguille Verte (3512 м), вершину зовсім поруч від канатки. Це давало можливість відносно простого сходження вище 3000, але з опцією снідати внизу і обідати знову внизу!

Зазвичай же в долину Аржентьє приходять вже трохи більш досвідчені альпіністи заради великих стін району. Це в першу чергу Друа (Droites) 4001 м, Верт (Aiguille Vert) 4122 м, ле Курт (les Courtes) 3856 м. Всі маршрути сюди льодові або комбіновані, тому останні роки влітку їх не ходять через об’єктивну небезпеку. Проте навесні та восени там прекрасно. Весною сюди досить швидко можна дістатись за допомогою скітурного спорядження, а от восени тільки пішки з самого низу, адже канатки не працюють.

Найпопулярніші маршрути на ці вершини наступні:

Курт (les Courtes) – Austrian route та Swiss route.

Австрійський маршрут – класична сніжно-льодова лінія складності D з кутом до 55 градусів (почитати про те, як розуміти категорії складності маршрутів можна тут). Хороша четвірка, яку треба ходити за день. Класний варіант для розминки перед більш складними лініями. Колись ця лінія була подвигом. Однак зараз його вже проїжджали на лижах вниз. Тому за наявності сучасного спорядження та хорошої техніки не треба боятися! Доречі шпаргалку льодолаза можна подивитись тут.

Швейцарський маршрут є трохи складнішим (D+ з максимальним кутом схилу 75 градусів). До того ж в останні роки через кліматичні зміни він поступово перетворюється в комбінований. Тому якщо не хочеш додаткових складностей, то краще обирати сніжні кондиції.

Друа (Droites) – Lagarde Direct (TD M4+ 85’ 1000m). Красива і логічна льодова лінія на Пн стіні Друа. Найпростіший маршрут на цій стіні, але по “наших” категоріях тверда п’ятірка. Якщо зберешся сюди восени, то радимо витратити час на вивчення підходу під стіну заздалегідь. До старту приводить невеликий льодопад, який після літа зазвичай має купу тріщин і містків, на які навряд захочеться витрачати час вночі з ліхтариком 🙂

Верт (Aiguilee Verte) – кулуари Кордьє (Cordier) та Кутюрьє (Couturier).

Кутюрьє – супер-класика 1932 року. Першим його пролізли місцеві Марсель Кутюрьє (це прізвище, а не професія 🙂), Арман Шарль (він з тієї родини, яка почала робити альпінстське спорядження Charlet Moser, що згодом перетворилось на спорядження Petzl) та Жюль Сімонд (а він з тієї родини, яка почала робити спорядження Simond, що зараз можна купити в більшості країн світу). Довжелезний 50-градусний схил (D, 950 m), для всіх бажаючих познущатися над своїми ікрами, або тих, хто готується до експедицій десь у найбільших горах, де такі кілометрові схили не рідкість!

Кордьє – крутіший (TD-, 65’, 970 m). Однак його вперше пройшли в 1876 році! Ще в ті часи коли не те що не було кішок з фронтальними зубами, а взагалі кішки так собі були! Пересувалися виключно завдяки сходинкам, які вирубувались в льоді льодорубом!

Коротше обидва маршрути – це можливість доторкнутись до класики і подивитися як люди ходили купу років тому, щоб зрозуміти, що не так це вже й тяжко зараз!

Також навесні сюди приходять за короткими льодовими та мікстовими лініями в кінці долини. Це так звані гулоти (goulottes) – суто французький термін, що означає вузькі круті льодові кулуари. Тут така сама історія. як з північною стіною Шардоне, про яку ми писали в огляді долини ле Тур. Досить круто, але набагато коротше, ніж кілометрова стіна Друа наприклад. Тому це класне тренування для молодих самостійних альпіністів, які хочуть ходити щось складне. Найпопулярніша гулота тут – це Petite Viking на вершину Pointe du Domino (3648 м). В залежності від стану льоду категорія може варіюватися від TD- до TD+.

Petite Viking на Pointe du Domino (початок лінії може відрізнятись в залежності від стану бергшрунду (великої тріщини) внизу)

Влітку ж сюди є сенс приходити, щоб ходити щось скельне на південній стороні долини. Південна експозиція забезпечує теплі і сухі скелі, а північні стіни навпроти – класні види. Наприклад маршрути на плече вершини Aiguille d’Argentiere, яке називається Plateau du Jardin. Найпопулярніший маршрут тут – це Diedre Central (лазіння в основному V/V+ по шкалі UIAA, як розуміти скельні категорії, можна дізнатись тут). Також на Aiguille d’Argentiere є декілька довгих та трудомістких ліній AD/D по гребінях, які можна ходити влітку, але точно не варто, бо в інших долинах є набагато кращі маршрути цих категорій (ті ж самі Forbes та Migot на Chardonnay в долині ле Тур).