Gorgany Race – Що це за подія?
Gorgany Race – це пригодницькі командні змагання, що відбуваються у гірській місцевості масиву Ґорґан, в межах яких попередньо встановлені контрольні пункти. Завдання команд – знайти якомога більше КП (контрольних пунктів) та повернутися на фініш до закінчення контрольного часу.
Наші друзі Gorgany – експерти з туристичного спорядження – запрошують на цю дуже особливу подію, що відбудеться 29-30.07.
Цього літа будуть особливі перегони. Нам всім потрібно зігнати злість і стрес, наповнитися енергією і ресурсом. Gorgany Race в диких Ґорґанах– саме те, що треба.
А тим часом ми взяли інтерв’ю у одного із співзасновників компанії Gorgany та організатора пригодницьких перегонів Gorgany Race Андрія Бандрівського.
Микита: Друзі, сьогодні в нас, скажімо так, не типовий гість. Сьогодні в нас в гостях Андрій Бандрівський. Він один з співзасновників мережі Gorgany. Але говорити ми сьогодні будемо про Gorgany Race. Це захід, який велика кількість людей з тих, хто нас слухає, знає. Андрій є ініціатором, натхненником цієї події, і зараз його команда вкотре готує ці перегони. Того взагалі хочемо поговорити про них, як вони відбуваються, як відбувається підготовка. І взагалі все про що люди не знають. Андрій, привіт.
Андрій: Привіт
Микита: Дякую, що прийшов.
Андрій: Радий. Важлива тема!
Микита: Окей, тоді одразу давай перейдемо до питань, бо реально мені самому дуже цікаво. Розкажи взагалі, раптом хтось не знає, в двох словах, що взагалі таке Gorgany Race, і як ці перегони виникли? Кому, коли прийшла в голову така ідея?
Андрій: Добре. Gorgany Race – це пригодницькі перегони. Якщо коротко, то це командні змагання, коли люди приїжджають на точку старту. Їм видається карта з точками, і треба пройти цим маршрутом, який кожна команда сама собі складає. Це така велика, насичена, дуже цікава пригода. Найбільша дистанція класично тривала 30 годин. Вона починалася зранку і тривала до обіду наступного дня. Це дуже сильний і насичений емоційно досвід. Мені так здається, раніше наприклад можна було поїхати на кілька тижнів в Індію. Це дуже цікава пригода, здивування, нове, багато такого несподіваного! І десь подібні переживання можна пережити за два дні в Карпатах, дослідити нові місця, пригоду. І це дуже крутий досвід, на мою думку.
Потім з’явилися коротші дистанції: 24 години, яка називалася “спринт”, потім 12 годин – “напівспринт”. Є різні дистанції, але загалом це пригода, до якої додається ще орієнтування в горах. Це дуже цікаво. Рух в дуже цікавому гірському районі, красива природа, нові місця і точно ця от пригода на природі на свіжому повітрі в горах.
Щодо питання як це виникло, то це було давно. Перші перегони ми зробили аж в 2007 році. На той час в Україні був такий формат. Відбувалися пригодницькі перегони. Олександр Олівсон був таким, мені здається, піонером цього формату в Україні. Відбувалися перегони, але про них мало хто знав. Я певний час навчався і жив в Англії і бачив, наскільки там багато таких різнопланових івентів. Буквально кожні вихідні дні. Вони відомі, і про них знають. В них легко взяти участь.
І мені теж хотілося цю штуку якось так донести більшій кількості людей, залучити їх. Та спробуй це! Один раз зробиш – не зможеш зупинитись! Це дуже цікаво! І також Горгани – район в Карпатах. На мою думку, він найгарніший, найцікавіший. Просто найкраще підходить для таких коротких пригод. І ми хотіли, так би мовити, про цей регіон розповісти людям: Приїжджайте, там дуже красиво!
Микита: Клас супер. Давай тоді потроху переходити до організації, бо мені насправді цікаво дуже. Такі досить великі заходи, і ви вже багато років їх робите, то розкажи про алгоритм саме підготовчих робіт. Які основні етапи? Що за чим робиться від моменту, як придумали проводити гонку, і до моменту, як її провели?
Андрій: Добре. Цього року ми змінили формат підготовки. Загалом, як і у будь-якій справі, треба рішення. Ми вирішили, що це важливо, треба проводити перегони! Все, поїхали! Ну і тоді ми починали підготовку. Це десь кінець лютого чи березень. Потім оголошували дату. Шукали місце старту. Це мала бути велика поляна, де можна зробити наметове містечко на велику кількість людей, і починали планування маршруту для різних класів. Щоб він був цікавий і для початківців, і для досвідчених спортсменів. Щоб кожен на цьому маршруті для себе знайшов те, що йому під силу і справді цікаво. Готували команду організаторів-волонтерів. Шукали спонсорів на призовий фонд, готували стартовий пакет, карти, пов’язки кожному учаснику.
Микита: Окей, а розкажи саме, як підготовка проводиться. Наприклад, ви придумали маршрут. Тобто якась кількість людей йде цим маршрутом, перевіряє його. Чи ви одразу рухаєтесь маршрутом, організовуєте КП? Як це взагалі відбувається? Щоб зрозуміти, скільки людей взагалі під час підготовки маршруту задіяно. Скільки часу?
Андрій: Маршрут – це завжди важливо. На цьому етапі є людина, яку з часом почали називати керівник дистанції. Це людина, яка відповідає за архітектуру маршруту. Багато років цією людиною був я, бо мені це просто було дуже цікаво. Я сідав за мапу, будував стратегії, їхав на розвідку. Я десь так рахував, що в мене піде весна, щоб пройти різні варіанти маршруту, поставити КП. Ми робимо мітку і чіпляємо її в місцях, які затверджуються як місце КП.
Треба вибрати потім з цього те, що цікавіше, і це все потім переноситься на карту. Потім до нас доєднався Роман Чепіль. Це досвідчений Львівський орієнтувальник. І з тих пір він став керівником дистанції. Отже треба декілька розвідок. Потім треба декілька поїздок, щоб поставити КП. Це переважно 1-2 людини їздить робить.
Микита: Тобто перед вже самим проведенням, як мінімум декілька разів одні й ті самі люди їздять по одному й тому самому маршруту. Правильно? Ніби його оптимізують, а потім уже виходить готовий маршрут.
Андрій: Так. Ми його досліджуємо. Тут є поняття, що добре поставлена дистанція – це коли навіть дуже досвідчені не можуть собі зрозуміти, а як же краще пройти цей маршрут. Найбільше задоволення – це коли ми даємо старт, а люди біжать в різні сторони. Це і є круто поставлений маршрут!
Микита: Супер! Взагалі в організації гонки, не тільки у конструюванні маршруту, а взагалі, скільки людей зазвичай задіяно в організації та проведенні? І хто це? Мається на увазі це волонтери? Чи це ваші співробітники? Кого ви залучаєте?
Андрій: Загалом, мені здається, близько п’ятидесяти людей. Це велика команда, і це один з таких ключових проектів, в яких ми як Gorgany, як компанія беремо таку пряму активну участь. Ми раз на рік зустрічаємося з друзями, клієнтами і робимо для них крутий, найкрутіший, який можемо зробити, івент. В основному це працівники Gorgany. Хтось більше займається підготовкою, хтось приїжджає на саму подію в табір допомогти з реєстрацією, поставити табір, допомагати фінішерам, розливати чай. Там багато роботи.
Також ми долучаємо друзів, партнерів. Звичайно, це рятувальники, наші колеги з інших компаній, які допомагали ставити технічні етапи в попередніх роках. Це подолання якихось перешкод, де треба спуститися зі скелі чи кудись залізти, де треба залучити мотузки і подолати якусь перешкоду. Це також люди, які допомагали з логістикою, зв’язком, медики.
Микита: Зрозумів. П’ятдесят людей – це багато!
Андрій: Так, багато. Це сильна штука.
Микита: Це правильно. За скільки часу починаєте готуватися? Я, з твоїх слів, зрозумів, що з весни починаєте ходити, дивитися лінію маршруту. Чи ще раніше? Як і за скільки взагалі щось починається?
Андрій: Активна підготовка типово починалася місяці за чотири зазвичай. Деще раніше, деякі ідеї впродовж року собі думали, але активна підготовка, потім реєстрація – це, мабуть, за чотири місяці.
Микита: Розкажи взагалі, який порядок бюджету для такої от масштабної події, бо я чесно навіть не розумію. Багато людей, багато учасників. Мені здається, що це має бути недешево, те, що ви робите.
Андрій: Ну так, це десь кількасот тисяч гривень. І велика частина цього – це пов’язки, які ми робимо, карти, а також підготовка маршруту, організація табору. А також призовий фонд, до якого ми залучаємо також партнерів. Це інші компанії, які долучаються до наповнення призового фонду.
Микита: А яким чином ви обираєте спонсорів? За якимись принципами? І яка частка бюджету за рахунок спонсорів-партнерів взагалі може покриватися?
Андрій: Ми звертаємося до наших друзів з інших аутдорних компаній чи брендів, які представлені в Україні. Їм ця подія теж дуже цікава, тому що вона привертає увагу. Тут багато учасників, і це така точка створення культури аутдор. І тому, мені здається, все досить природньо. Ми робимо подію, і завжди було достатньо організацій, які хотіли долучитися і підтримати.
Микита: Ну але ці організації виступають саме як учасники призового фонду? Чи хочуть долучатися прямо як співорганізатори?
Андрій: Учасники призового фонду. Хоча також були ситуації, коли хтось приїжджав, робив і допомагав також фактично у організації.
Микита: Розкажи, частина коштів, я так розумію, все одно покривається за рахунок якихось внесків для участі? Тобто самими учасниками.
Андрій: В нас є ціна участі, і вона покриває щось. Ми намагаємося робити так, щоб вона покривала основну частину цього бюджету і всього, що потрібно для організації.
Микита: Зрозуміло. Ти казав на початку розмови, що якісь відбулися зміни у форматі. Раніше ви робили щось по-одному, тепер по-іншому. Розкажи про це.
Андрій: Так, формат цього року зміниться. Минулого року перегонів взагалі не було. Цього року теж війна, і це накладає відбиток на те, що варто робити, і те, що ми можемо зробити. Тому, по-перше, ми вирішили, що робимо! І одна зі складностей, власне, яка нас зупиняла, – це те, що Стас Провальний, організатор перегонів останніх років та наш колега з Франківська, зараз у ЗСУ. Відповідно, в нього є важливіші справи. Ми з ним обговорили, що робити. Він сказав: А чого чекати? Це справа потрібна, давайте, проводимо.
Ну і нам теж трохи складно зараз мобілізувати такі ресурси, як завжди, складно робити довготермінове планування. Є комендантська година вночі. Тобто є обмеження, і ми в межах обмежень вирішили, що робимо короткі дистанції. Скажімо, у нас буде не 30 годин, а 16 годин, які вкладаються в межі комендантської години. Ми теж відкинули деякі такі складні організаційні елементи. У нас не буде технічних етапів. Ми трохи спростили організацію. Нам треба буде менше людей. І відповідно, трохи легший варіант маршруту. І в той же час маршрут буде не менш цікавий. Цього року він буде просто… Хто візьме участь, той здивується, що така краса є в нас в Карпатах.
Микита: Розкажи стосовно учасників. Скільки в попередні роки в середньому людей брали участь? Чи максимально скільки брали участь? І скільки в цьому році? Чи є велика різниця в кількості?
Андрій: Я зараз точних цифр не пригадаю. Але це було більше ніж півтисячі. Це було 600-700-800 учасників, в залежності від року. Плюс приїжджали вболівальники, сім’я, і це була дуже велика кількість людей. Цього року ми не так давно почали реєстрацію. Зареєстровано вже близько 300 людей. Реєстрація триває і ми ще не знаємо, скільки людей візьме участь. Скільки візьме – стільки візьме. Це не так важливо. Але захід відбудеться, і ми до нього готові! (Інтерв’ю писалося на початку липня)
Микита: Так, будемо сподіватись, що в наступні сезони вже всі бажаючі зможуть повноцінно взяти участь. Розкажи таке: багато людей зараз трейли бігає, просто в гори ходить. От чим для тебе, наприклад, як для одного з організаторів, цей захід унікальний? Чому потрібно саме сюди приїхати?
Андрій: Він цікавий і унікальний. Це не є заміна трейлів чи походів у гори. Я особисто сам люблю трейли. Хто бігає трейли, той знає ці емоції! Це реально крутий досвід, і це круто переживати. Пригодницькі перегони додають до трейлу ще одну складову. Це орієнтування і невизначеність. Таку цікавість і здивувавння. Тому що в трейлах є маршрут, по якому ти біжиш. Там все на швидкість. Техніка, швидкість, сила. А тут додається ще таке: ось тобі точки в горах, склади стратегію, знайди маршрут. Це командні змагання. Команди від двох до чотирьох людей. Розділи харчі і сили команди. І це ще один вимір пригоди і цікавості. Ти точно зустрінеш щось таке, що буде несподіванкою. Тому емоційно це насиченіше.
Це також стосується місць, які можуть бути дуже дикими. Місцями може не бути стежки, якийсь дуже гарний ліс, ділянки природи, де ніхто не ходить, і це дуже красиво. Чим це відрізняється від походів? Це така легкість і свобода. Я сам трохи змінив свій підхід до походів поки займався розвідкою Gorgany Race. Це походи в стилі fast&light, швидко й легко. Тобто ти береш мінімум речей, легенький наплічник. Якщо прийшла ніч, ти дістаєш ліхтарик і йдеш далі. Фактично в такому форматі в Карпатах ти за короткий час можеш вийти на будь-яку гору будь-яким маршрутом! Це таке відчуття свободи – за короткий час можна зробити все, що завгодно.
Микита: Круто. Звучить як виклик. Розкажи про портрет учасника Gorgany Race. Хто він і чи змінився за роки проведення? Від перших перегонів і до сьогодні.
Андрій: Добре. Це різні люди. Те, що ми намагалися зробити з самого початку, – це учасники дуже сильні. Їх можна назвати словом спортсмени. Тобто люди, які досвідчені, дуже добре орієнтуються, мають силу, бігають з такою швидкістю, що просто дивуєшся і захоплюєшся. Дуже сильні учасники. І ми також намагалися бути дуже дружніми і легкими для початківців і казали: Якщо ти ніколи не пробував – не проблема. Просто реєструйся і пройди маршрут, і тобі точно сподобається.
Особливість пригодницьких перегонів є те, що це пригода і виклик для кожного відповідно до його бажання, сили та підготовки. Якщо в нас, скажімо, є 12 КП, то є сильні учасники, які можуть взяти всі КП, але в деякі роки навіть не ніхто не взяв все, тому, що це був дуже складний маршрут. Якщо ти не супер сильний чи тренований початківець, то спробуй взяти хоча б 3 КП. Це вже буде прекрасна пригода, і ти переживеш дуже прекрасні емоції. Тому ця доступність мені особисто дуже подобається.
2 учасники різні, але в цьому теж цікавість. Люди приїжджають вперше і можуть подивитися на досвідчених, поспілкуватися, подивитись, як хто тренується, вдягається, яка екіпіровка. Це джерело обміну досвідом, і це, на мою думку, прекрасно.
Що змінилося? Мені здається, візуально зараз люди заходять в цю тему більш швидко і легко. В перші роки були учасники, які йшли з великими рюкзаками, в черевиках. І це було достатньо складно. Зараз є дуже легке спорядження. Трейлові кросівки, легкі бігові рюкзаки, тоненький одяг. І ти реально можеш пробігти весь маршрут!
Микита: Зрозуміло. Але в основному, я так розумію, що учасники – це люди більше з аутдору, які цікавляться походами. Чи приходять люди, наприклад, з бігу, які не дуже займаються орієнтуванням, більше як бігуни.
Андрій: Приходять і бігуни, і, так би мовити, професійні бігуни, які бігають марафони. Але також проходять любителі, які вдома бігають по парку по 5 кілометрів. Вони пробують маршрут у Карпатах, тому що він цікавий, і це така дуже глибока, насичена емоціями пригода.
Микита: Зрозуміло. Розкажи ще про таке. Мені здається, це якраз важливо для людей, які не є особливо туристами і приходять на цей захід вперше, умовно після якихось пробіжок. Яким чином взагалі на перегонах організована безпека? Чи є якісь алгоритми дій у вас в разі, якщо якась травма сталася в учасника? Яким чином це взагалі має відбуватися, особливо якщо це десь далеко від організаторів?
Андрій: Добре. Тут два пункти. Перший – загалом Карпати є безпечні, тобто там немає якихось таких реальних небезпек. І ще один з елементів безпеки – це все командні змагання. Ти не сам біжиш в лісі. Тобто це команда, і це одна з причин, чому це саме командні змагання. Тому, якщо в когось щось сталося, є людина, яка підтримає, допоможе, і, зазвичай, цього достатньо в принципі, щоб все було безпечно. Також в нас завжди є рятувальники. Машина і рятувальники, які чергують в базовому таборі або в деяких точках. Таким чином питання безпеки закрите. Хоча основна все таки штука в тому, що Карпати є достатньо безпечними самі по собі. Якщо до цього свідомо ставитися, то нічого страшного не станеться.
Микита: Погоджуюсь. Але ж у випадку якщо, наприклад, на тих самих Горганах, де розсипи каміння, людина травмувалася. Що тоді відбувається? Як ви плануєте вирішувати?
Андрій: Ну один з елементів обов’язкового спорядження – це аптечка. Це значить, що ти маєш чим забинтувати чи заклеїти легкі травми. Насправді ж найчастіше, що відбувається, це не травми, а потертості і мозолі. Це не є критично, і це таке, що проходить. Ну і в разі чого завжди є рятувальники,, які можуть допомогти. Ну і по каменях, мені здається, людина коли біжить, то вона настільки включена і мобілізована, що, в нас принаймні, травми серйозні не стаються.
Микита: Взагалі вже багато перегонів ви провели. Були якісь травматичні випадки за весь цей час? Такі серйозні дійсно.
Андрій: Ну у нас був один випадок в вело-команді, коли людина отримала струс мозку. Тобто це така насправді травма, коли треба було допомогти виїхати і в лікарню потім звернутися. Це все, наскільки я пам’ятаю. В нас були комічні навпаки випадки корисності рятувальників на стартовій поляні. Був рік, коли були дуже сильні дощі. Вода сильно піднялася, і це був такий виклик для учасників. Всі з цим справились, але рятувальники допомогли людині не учаснику. То був просто турист, які застряг на острові посеред річки. Він не міг вибратися, його побачили учасники і подзвонили рятувальникам, які в нас чергували. Ну а ті вже допомогли йому вибратися.
Микита: Але в будь-якому випадку рятувальники знаходяться в такому місці, що вони можуть швидко по всій дистанції прибути в якусь точку?
Андрій: Ну відносно. Бо дистанція велика. Місцями доріг немає, і тому швидко прибути не завжди можливо. Тому ми наголошуємо на небезпеці. Команда мусить слідкувати за своїми силами. Задача – не взяти всі КП, бо дуже часто для більшості це неможливо. Задача – пройти в задоволення маршрут і прийти вчасно на фініш.
Микита: Таке питання, скажімо так, сумне, але в той же час важливе для нас. Чи ти не думав взагалі про можливість зробити перегони інклюзивними для людей з інвалідизацією? В майбутньому, наприклад.
Андрій: Це справді важливе питання. Ми про це думали. Я не певний, що це має бути саме Gorgany Race, але цей формат відновлення в горах важливий для всіх людей, в тому числі для людей з травмами та інвалідністю. І ми десь шукаємо формат. Можливо, це Gorgany Bus, може якийсь кемпінг в горах. Тому що цей час на природі, він дає відновлення і силу всім нам. І це не про перегони. Тому що навіть змагання – це цікаво і можливість змагатися з іншими людьми, але насправді кожен змагається із собою. Як зробити краще, ніж ти це робив раніше? Як наповнитися тією силою?
Тут є своя магічність, особливо дистанції 30 годин, де ти йдеш змучений, хочеш спати, а тут бачиш, як сили з’являються. Друге, третє дихання, і ти відчуваєш цю енергію, що є в кожній людині. Ти реально надихаєшся тією енергією. Потім з нею приїжджаєш до міста, вертаєшся на роботу, і здається, що всі проблеми, які в тебе були, це насправді все можна вирішити. Ми маємо ці сили і енергію, і гори допомагають це відчути і пробудити. Тому ми шукаємо варіанти, як зробити відновлюючий проект для людей з інвалідністю. Далі думаємо, шукаємо, хто, можливо, долучиться, допоможе правильно організувати.
Микита: Супер. Дякую. Це дійсно важливо. Я думаю, заключне питання. Розкажи про плани. Які будуть перегони після перемоги?
Андрій: Ох, газанемо на повну! По-перше, напевно, вони будуть міжнародними! привеземо наших колег з інших країн, щоб показати їм красу Карпат. І ми далі будемо цю тему промотувати. Я б хотів, щоб якомога більше людей цю тему спробувало і отримало цю порцію сили, натхнення, здоров’я! В нас були насправді випадки, коли сім’я приймала участь і вони в рюкзаку несли маленьку дитину!
Микита: Круто! Насправді це дуже така натхненна розмова вийшла, мені здається. Хочу тільки подякувати тобі і всій команді, всім, хто зараз займається організацією, всім, хто займався, Стасу, який багато років теж цим займався. Це дуже круто. Те що ви робите, це прямо дійсно корисно і хочеться, щоб більше людей до цього залучалися. Дякую.
Андрій: Дякую тобі.
Підписатись на новини
Ми ніколи не спамимо!
