Сходження – складний і водночас дуже цікавий процес. Важливим в заняттях цією справою є те, що вершин в світі безліч, і займатись цією справою можна безкінечно! Однак в багатьох людей, хто лише починає цю справу, сценарій дуже часто схожий: перші справжні сходження в великих горах – це зазвичай популярні вершини біля 5000 м (Монблан, Казбек, Арарат). Після успішного сходження на свій перший 5000-ник (або майже 5000-ник) зазвичай ми хочемо нарощувати об’єктивні показники, найочевиднішим з яких є висота. Саме так багато з наших читачів вже потрапило на свій перший 6000-ник. Найчастіше це популярні т.з. трекінгові вершини в Непалі Мера (Mera Peak 6476 м), Айленд (Island Peak 6160 м), та іноді це бувають і більш екзотичні варіанти типу Еквадорських вулканів (Cotopaxi має висоту 5897 тобто майже 6000, а найвищий вулкан Еквадору Chimborazo має висоту 6263 м) або ще одного трекінгового піку в Індійському Ладакху Сток-Кангрі (Stok-Cangri 6125 м).
Після цього в багатьох любителів сходжень виникає логічне запитання: “Що ж робити і куди їхати далі?” Не всі хочуть одразу переходити на 7000, а хочуть закріпити досвід і вміння. Хтось навпаки планує рухатись по нових висотах якомога швидше. А комусь висота, як то кажуть, “не зайшла”, і він хоче розвиватись в напрямку складності чи впевнено самостійно робити сходження на вже освоєних висотах. А хтось взагалі просто отримує задоволення від подорожей новими районами, не обов’язково при цьому “збільшувати градус” складності чи висоти. Тож розглянемо різні варіанти, куди податися робити сходження, якщо вже є досвід сходжень на середні висоти і перший досвід 6000 метрів.
Отже, якщо ви хочете рухатись найочевиднішим шляхом збільшення висоти, то стикнетесь з цими “популярними” варіантами:
Пік Алі Абу ібн Сіни
Висота: 7134 м
Країна: Киргизстан
Сезон: липень-початок вересня
Ціна: $-$$
Також відомий як пік Леніна. Знаходиться на кордоні Киргизстану та Таджикистану. Назва на честь Алі Абу ібн Сіни офіційно затверджена в Таджикистані. На території Киргизстану вершина і далі має назву пік Леніна (хоча колись парламент мав наміри змінити назву на пік Манаса). Вершина по праву вважається одним з найпростіших семитисячників світу і мабуть є найвідвідуванішим семитисячником.
Якщо ви не тільки хочете спробувати нову для себе відмітку, а й познайомитись з експедиційним побутом і так би мовити життям “в снігах”, то поїздка сюди – це точно одне з кращих рішень. Щороку велика кількість горосходжувачів прибуває сюди, адже відносна технічна простота та розвинена логістика і інфраструктура роблять свою справу. Зі сторони класичного маршрута оперує досить багато місцевих компаній, які візьмуть на себе практично будь-які задачі згідно вашого запиту. Починаючи від логістики в сам табір і оформлення документів (якщо ви плануєте все робити на горі самостійно), і закінчуючи роботою індивідуального гіда, портерів і заздалегідь установлених наметів, якщо хочете максимального сервісу.
До того ж маршрут фактично не потребує якихось спеціальних технічних умінь чи навичок і здебільшого являє собою ходьбу по снігових схилах (хоча з кожним роком через кліматичні зміни стан льодопаду між таборами 1 та 2 потроху погіршується і ускладнюється), а також є об’єктивно безпечним (знову ж таки через потепління останніми сезонами спостерігаються ознаки можливих льодових обвалів на Пн схилі). Тож технічна складність не повинна сплутати карти, і можна зосередитись в першу чергу на тактиці і гарній акліматизації.
Якщо “Леніна” є і у ваших планах, то почитати докладно про сходження можна в окремій статті.
Плюси: розвинена інфраструктура та логістика, відносна простота і безпечність, порівняно низька ціна організації
Мінуси: об’єктивних фактично немає, але для поціновувачів гірської тиші та усамітнення мінусом може бути велика кількість людей в таборах та і взагалі навколо
Аконкагуа
Висота: 6959 м
Країна: Аргентина
Сезон: грудень-лютий
Ціна: $$$
Аконкагуа – це також популярний, хоча й не найближчий і не найдешевший варіант почати знайомитись з експедиційним життям. І якщо Леніна – це велика гора з усіма класичними труднощами у вигляді великої кількості снігу, льодовиків і т. ін., то Ако (скорочена назва Аконкагуа) – це можливість досить “м’яко” познайомитись з майже 7000-ною висотою. Класичний маршрут не потребує мотузки, а в деякі місяці окремих років – навіть кішок. Сходження складається зі здебільшого досить пологих підйомів між таборами. Інфраструктура дуже розвинена: є мули, що доставляють вантажі до базового табору, портери між таборами, гіди, місцеві рейнджери-рятувальники, і можна сказати, стаціонарні табори аж до 6000 метрів. Тож діяти на горі можна як самостійно, так і користуючись сервісами. В будь-якому випадку все це досить впливає на успішність сходження. Однак не варто забувати, що це велика гора (найвища на континенті та у Пд і Зх півкулях), тож непогода і вітри можуть бути такі самі сильні, як і будь-де на такій висоті, а без належної акліматизації організм на 6900 в Аргентині буде так само страждати, як і в Киргизстані чи Непалі. Тож адекватне спорядження і підготовку ніхто не відміняв.
В будь-якому випадку технічно Аконкагуа – це один з найпростіших варіантів перевірити себе на майже 7000-ній висоті (особливо якщо вам цікава програма “7 вершин”). Але, навіть якщо ви готуєтесь до самостійного сходження, треба бути готовим до низки недешевих і довгих перельотів, оплати перміту (бл. 800 дол з людини) та і взагалі не дуже низьких цін довкола.
Плюси: гарна інфраструктура, невисока технічна складність, входить до списку 7 вершин, цікава подорож
Мінуси: ціна всієї подорожі, довгий переліт, також досить багато народу довкола
Охос-дель-Саладо
Висота: 6893 м
Країна: Чилі
Сезон: грудень-початок березня
Ціна: $$$
Це не тільки найвища вершина в Чилі, але й найвищий в світі вулкан та друга вершина материка. В цілому Охос (коротка назва гори) багато в чому схожий на Аконкагуа, та і люди нерідко поєднують ці два сходження в одній подорожі, щоб так би мовити не вертатись двічі в один регіон. Родзинкою гори є подорож на позашляховиках по району під час акліматизації, та і взагалі можливість заїхати на авто вище п’яти с половиною тисяч. Любителям сходжень з комфортом і без ходіння по горі вверх-вниз з тяжким наплічником рекомендовано. Ну і звісно це в свою чергу накладає додаткові логістичні витрати. Також пустельний клімат вочевидь сухий, що підходить далеко не всім і іноді може впливати на набуття належної акліматизації. Саме ж сходження коротше Аконкагуа і не набагато складніше, за виключенням передвершинної частини, яка має декілька некрутих скельних ділянок.
Можливо “справжнього” альпінізму тут небагато, але це все ще вершина майже 7000 метрів висотою з можливістю поганої погоди, холоду і шквальними вітрами з Тихого океану. І так чи інакше, погодьтеся, автоподорож “довкола” гори і космічних пустельних ландшафтів варта уваги.
Плюси: класно підійде тим, хто не любить “наметового” життя і ходіння з вантажем, цікава подорож пустелею, невисока складність і тривалість самого сходження, входить до 7 найвищих вулканів і 7 second summits
Мінуси: досить сухий клімат не всім дає змогу швидко акліматизуватись, ціна всієї подорожі, довгий переліт, використання позашляховика не уникнути
Непальські семитисячники як альтернатива Леніна (Himlung, Tilicho, Baruntse)
Висота: 7126-7162 м
Країна: Непал
Сезон: квітень-травень, вересень-листопад
Ціна: $$$
Плюси: нетривіальний варіант перших 7000, гарний досвід саме перед Непальськими 8000-никами, цікаві треки підходу
Мінуси: ціна і тривалість порівняно з Середньою Азією
Непогана альтернатива піку Алі абу ібн Сіни, якщо не хочете їхати в звичні всім місця, – це відправитись на один з “нескладних” 7000-ників Непальских Гімалаїв.
Хімлунг 7126 м знаходиться в районі 8000-ника Манаслу. Тілічо 7162 м – біля однойменного озера на треку довкола Аннапурни. А Барунцзе має таку ж висоту як і Леніна, 7134 м, і знаходиться на кордоні районів Кхумбу і Макалу-Барун.
Всі ці вершини по складності подібні до свого Киргизького аналога і є класичними сніговими лініями. Також об’єктивно безпечні. Головна відмінність організаційного характеру – це ціна. Сходження на 7000-ник в Непалі завжди дорожче як мінімум через наявність не дуже дешевого перміту, послуг офіцера зв’язку та низки інших бюрократичних витрат. До того ж всі вони потребують трохи більше часу через наявність треку на підходах-відходах. Однак тут зазвичай не так людно, якщо це має значення. До того ж сезон для таких сходжень весна та осінь. Тож якщо влітку ви не можете виїжджати в гори, наприклад, через сезонність роботи, то це гарний варіант. Ну або ви просто любитель Непальского колориту, треків і ландшафтів.
Ама-Даблам
Висота: 6812 м
Країна: Непал
Сезон: квітень-травень, жовтень-листопад
Ціна: $$$
Рекламувати цю вершину не варто. Одна з візитних карток Гімалаїв і надзвичайно красива вершина. Майже 200 м не дотягує до 7000, але за набором складностей і об’ємом роботи на сходженні точно потребує навіть кращої підготовки. Класичний маршрут (British-American SW ridge) називають найпростішим на горі, але це не має вводити в оману. Починаючи з табору 1, маршрут досить крутий, місцями майже вертикальний, тож пересування по перилах. Вгору треба впевнено рухатись як по перилах на жумарі, так і по крутих гребенях траверсом. Вниз часто треба користуватися спусковим пристроєм, елементами позиціонування на станції (самостраховки тощо). Після табору 2 маршрут проходить переважно по крутих сніжно-льодових зльотах. День сходження зазвичай досить довгий і напружений.
Перед сходженням, як це часто буває в Непалі, гарний трек по району Кхумбу з видом на Лхоцзе-Еверест. Акліматизуватись також є сенс на іншому 6000-нику, так ви уникнете складного рельєфу під час акліматизації та логістичних проблем, адже можливість розмістити намети на горі обмежена.
Вартість комерційної експедиції буде на рівні з 7000-никами Непалу, однак гарна інфраструктура Кхумбу та доступність базового табору дозволяє відносно бюджетно організувати сходження самостійно (хоча від пермітів і офіцера зв’язку відмовитись не вийде).
Тож якщо Ама-Даблам в списку мрій, чи ви готуєтесь до більших, складніших, вищих вершин, то варто їхати, але і адекватно готуватись теж.
Плюси: знакова вершина і мрія багатьох горосходжувачів, гарна інфраструктура району і базового табору
Мінуси: підвищені вимоги до технічної і фізичної підготовки, ціна часто вища, ніж навіть у 7000-ника, логістичні нюанси у верхніх таборах
Хан-Тенгрі
Висота: 7010 м
Країна: Казахстан/Киргизстан
Сезон: липень-серпень
Ціна: $$
Надзвичайно красива і харизматична вершина з усіх боків, і одна з найбільш омріяних вершин Тянь-Шаня.
Гора в багатьох аспектах схожа на Ама-Даблам. Адже можливо і поступається висотою 7000-никам регіону, але готовим до крутого рельєфу точно бути варто.
Існує два класичних маршрути: з Півдня і з Півночі. На висоті 5900 (перемичка між Хан-Тенгрі і піком Чапаєва) вони сходяться. Звідси більше 1000 метрів потрібно набрати по “ключовій” частині гори, скельній башті. Вся ця верхня частина досить крута, але в сезон провішана перилами. Тож вміння рухатись по них вгору і вниз є обов’язковим. Південна класика є досить простою до перемички 5900, але дуже небезпечна через можливість льодових обвалів з піку Чапаєва. Північний маршрут є безпечним, однак набагато складніший технічно. До крутих участків треба бути готовим протягом всього сходження.
З обох боків функціонують великі базові табори з непоганою інфраструктурою, тож базуватись простіше за все в них. Логістичним нюансом є добір гелікоптером з населеного пункту Каркара, на кордоні Казахстану і Киргизстану одразу на льодовик (4000 м для Пн сторони і 4500 для Пд відповідно). Це додає в вартості, робить графік добору сильно залежним від погоди, і до того ж не кожному організму сподобається опинитися одразу на такій висоті. Варіант уникнути цих проблем – це або акліматизуватись заздалегідь, або підходити в базу пішки. Обидві опції додають в часі і напрузі, тож більшість від цього відмовляється.
Так чи інакше, якщо ви все ж обрали Хан-Тенгрі як свій перший досвід 7000, то варто підійти до технічної і фізичної підготовки вкрай серйозно і їхати на гору з великим запасом сил.
Плюси: як і Ама-Даблам дуже знакова і гарна вершина, найдоступніший досвід складної технічно високої вершини
Мінуси: досить складна з півночі, небезпечна з півдня, не дуже плавна акліматизація через гелікоптер, та і взагалі залежність від гелікоптера, якщо не готовий йти пішки
Уаскаран (Huascaran Sur)
Висота: 6746 м
Країна: Перу
Сезон: червень-серпень
Ціна: $$-$$$
Уаскаран – абсолютно “непопсова” гора в усіх сенсах, а також цікава і нетривіальна подорож в не дуже відомий в наших широтах регіон. Вища точка Перу і хребта Анд Cordillera Blanca. Класичний маршрут в залежності від сезону оцінюється як PD/AD (почитати про категорії складності сходжень можна тут), тож не є технічно складним. В той же час на горі є велика кількість місць, які потребують грамотного прийняття рішень: льодопад, потенційно лавинонебезпечні схили. Тож Уаскаран точно ціль для тих, что хоче використати набутий досвід (а він має бути), або готовий найняти гіда.
Логістика до гори досить проста і розвинена (селище Мушо звідки виходять на підйом знаходиться на 3000 м). Більше того на висоті 4650 (це навіть вище базового табору) є повноцінний приют. Перміт на гору безкоштовний, вхід в Нацпарк недорогий, тож організувати сходження не так складно, як долетіти до Перу.
Якщо ви вже маєте досвід самостійних сходжень, або хочете йти з гідом, то сходження на Уаскаран буде точно крутим досвідом високого і “нетипового” 6000-ника в цікавій країні.
Плюси: дуже гарний, цікавий і “непопсовий” для українця район, простота логістики, відсутність бюрократії
Мінуси: довгий переліт, іноді мовні бар’єри (якщо не знаєш іспанської)
Ілімані
Висота: 6438 м
Країна: Болівія
Сезон: червень-серпень
Ціна: $$-$$$
Варіант дуже схожий на попередній (Уаскаран), але нижчий і загалом дешевший. Cкладність також подібна – потрібно впевнено користуватись кішками, льодорубом, рухатись в зв’язці. Однак класичний маршрут на найвищу точку масиву Illimani Sur 6438 м є дуже очевидним і не має об’єктивних небезпек. Перміт на сходження непотрібний, а сама гора знаходиться зовсім неподалік столиці Ла-Пасу. Це одночасно і плюс, і мінус, адже ви прилітаєте одразу на 4000 метрів (Ла-Пас найвища в світі столиця). Тож варто закласти додатковий час на акліматизацію і звикання. Для більш впевненого підйому на Іллімані в такій подорожі часто перед цим роблять сходження на Уайна-Потосі 6088 м. Це найближча до Ла-Пасу вершина, простіша за Іллімані.
Загалом Болівія – дуже цікава і недорога країна, і бюджет такого сходження часто, не дивлячись на недешевий переліт, буде нижчим, ніж сходження, наприклад, в Непалі. Тим хто хоче потроху набиратись самостійного досвіду чи паралельно зі сходженнями відвідувати нові країни – рекомендовано. Також сходження в Болівії відмінно поєднуються зі сходженнями в Перу, якщо в вас є трохи більше часу (наприклад стільки ж часу, як на Непальський 7000-ник).
Плюси: дуже гарний, цікавий і “непопсовий” для українця район, простота логістики, відсутність бюрократії, невисокі ціни всередині країни
Мінуси: довгий переліт, іноді мовні бар’єри (якщо не знаєш іспанської), прибуття в Ла-Пас одразу на 4000.
Автономна експедиція на 6000-ник в Азії
Висота: 6000-6500
Країна: Непал, Пакістан
Сезон: весна/осінь для Непалу, літо для Пакистану
Ціна: $-$$
Плюси: неоціненний досвід (якщо він треба звісно) по організації експедицій, невисока ціна в порівнянні
Мінуси: велика кількість задач до самостійного вирішення, з великою вірогідністю щось піде не за планом
Ну і якщо ви хочете піти зовсім своїм шляхом і маєте для цього досвід, сили і натхнення, то завжди є варіант самостійного сходження на непопулярні 6000-ники Непала або Пакистана. Така подорож точно буде дешевшою за більшість вищезгаданих і додасть вам купу експіріенсу з планування та організації, але й високий рівень ентропії! Адже в самостійній подорожі в новий район завжди щось може піти не за планом (транспорт, портери/мули на підходах, бюрократичні нюанси тощо). Щоб розуміти з чого починати, то в Непалі варто роздивитись вершини зі списку NMA-peaks (вершини з т.з. спрощеною формою видачі перміту), також їх називають трекінговими піками, хоча насправді половина з них не дуже то і прості. Більшість таких вершин знаходиться в районах популярних треків, тож з логістикою не має бути занадто складних проблем. В Пакистані варто розглядати вершини висотою до 6500 (адже перміти на них безкоштовні) в популярних районах із зрозумілою логістикою (наприклад, долина Хуше в Балтистані або вершини Хунзи недалеко від Карімабаду).
В випадку, якщо ви обираєте цей варіант, то варто розуміти, що ваш технічний рівень має бути вищий за складність гори (адже пошуково-рятувальні операції в таких місцях нетипове явище). А також треба бути готовим до витрат часу за плануванням, переписками і взагалі “дослідженням”. Однак такий досвід складно з чимось порівняти і варто спробувати будь-кому, хто хоче самостійно здійснювати сходження.
Підписатись на новини
Ми ніколи не спамимо!
