Категорії складності сходжень – це важливе мірило для будь-кого, хто займається альпінізмом. Сходження, як відомо, потенційно небезпечний вид активності. Однак маршрут від маршруту різниться, і для розуміння, чого чекати, користуємось категоріями складності. Та навіть люди, які вже мають досвід не завжди можуть чітко розрізнити ці категорії, і взагалі що до чого. Більше того, в різних регіонах системи ще й різні. Тож спробуємо розібратися!
В Україні прийнято користуватись системою радянських часів. В заходах і звітах Федерації Альпінізму і Скелелазіння України (далі ФАіС) використовують саме її. Вона складається з 6 числових категорій (де 1-ша найпростіша, а 6-а відповідно найскладніша). Кожна з цих категорій має літерні падкатегорії А і Б. Тобто найпростіша категорійна складність – це 1А, а найскладніша – 6Б.
Звернемо увагу, що в Україні т.з. некатегорійні вершини (н/к) згідно правил сходжень ФАіС прирівнюються до вершин 1А. Тобто ті, для сходження на які не треба ні спецспорядження, ні специфічних навичок, а також де немає об’єктивних небезпек чи дійсно небезпечних наслідків падіння на маршруті. Так наприклад, всі класичні шляхи підйому до Карпатських вершин влітку – некатегорійні і є скоріше трекінгом. Тож фактично категорія 1А дорівнює категорії н/к – і це всі вершини, які по складності простіші за 1Б.
Якщо коротко, то маршрути по категоріях це:
1А – Трошки складніше ніж звичайний гірський трекінг. Тут непотрібні ані спорядження, ані якісь спеціальні альпіністичні навички.
1Б – Зазвичай мотузка не потрібна, або потрібна в окремих місцях. Іноді можуть бути нескладні технічні перешкоди (прості розсипи каміння, короткі круті снігові схили). На снігових ділянках може бути потрібен льодоруб, а іноді (в залежності від стану) і кішки. Та не зважаючи на це, сходити таку гору може будь-яка людина в нормальній фізичній формі. Середня крутизна 10-25 градусів, найпростіший категорійний рельєф. До 1Б складності наприклад відносяться зимові сходження на Говерлу з Заросляка, Петрос по Пд-Сх ребру з Козмещика чи сходження на Піп Іван Чорногірський з Дземброні.
2А – Це вже більш складні маршрути, де потрібне спорядження, рух в зв’язці і т.п. Зазвичай тут немає крутих ділянок, і майже все проходиться одночасно. Можуть бути об’єктивні небезпеки і складнощі на кшталт льодовиків, вузьких гребенів і т.п. Середня крутизна 15-30 градусів, ділянки ІІ категорії, на деяких ділянках може знадобитися страховка.
Класичним представником маршруту 2А є класичний маршрут на Казбек зі сторони Грузії. Та ця категорія може також надаватись маршрутам подібним до 1Б, але дуже довгим. Наприклад зимове сходження на Гутин-Томнатик через Говерлу або траверс Говерла-Петрос.
2Б – Фактично це дуже подібні до 2А маршрути, але вже з декількома короткими складними ділянками (не складніше ІІІ категорії складності), де потрібен буде поперемінний рух, а іноді і повноцінні закладні. Це короткий льодопад на льодовику, круті льодові або скельні стінки невеликої довжини.
Гарний приклад 2Б у великих горах – це класичний маршрут на вершину Тетнульді у Грузії. В зимових Карпатах – це наприклад сходження по скельних ребрах східної експозиції на Гутин-Томнатик або Ребра.
3А – Тут технічні ділянки вже можуть бути довшими і складнішими (зазвичай ІІІ категорії на скелях, або декілька десятків метрів льоду середньої крутизни). Середній градус маршруту 20-40. Початківцям треба розуміти: якщо на “двійках” при гарних кондиціях, фізичній формі і вдачі – без досвіду ще може пощастити (хоча небезпека нікуди не дівається), то на “трійках” відсів за технічною складовою вже працює на високих обертах.
Та все ж вагома частина маршруту все ще проходиться або одночасно, або по черзі, але страховка використовується більше через можливість глибокого падіння, а не через саму складність рельєфу.
Це наприклад маршрут по Пд-Зх гребеню на Пік Рацека в Ала-Арчі.
3Б – На цих маршрутах ключові ділянки вже можуть бути досить довгими (по декілька десятків метрів на скелях або 100-200 метрів на льоді; можуть бути ділянки і IV категорії, проте короткі), тому вміння користуватись арсеналом страхувального спорядження вже є обов’язковим. Швидко рухатись як вгору, так і вниз (адже нерідко з маршруту доводиться і спускатись цими крутими ділянками або, вже будучи на маршруті, відмовитись від сходження з певних причин) – вже також маст хев.
Яскраві приклади 3Б категорії складності: Казбек по Пд-Сх схилу-кулуару або маршрути по Пн стіні на Пік Ізискатєль в Ала-Арчі.
4А – Це омріяна категорія, до якої добираються далеко не всі горосходжувачі. “Четвірки” – такі собі ворота в технічний альпінізм. Тут набувається досвід, який потім дозволяє стати альпіністом “високих” категорій. Лазіння тут вже може бути складне (навіть до V-VI категорії на скелях), льодові участки можуть бути крутими (45-60 градусів) і продовжуватись по декількасот метрів. Поперемінний рух майже весь маршрут вже не рідкість. Середній градус – 30-50.
Відомі 4А – це наприклад Північна Ушба по Пн гребіню через “Подушку” або маршрути Федорова і Плотнікова на Забор Корони в Ала-Арчі.
4Б – “Четвірка” на максималках 🙂 Круті льодові і скельні ділянки тут вже можуть бути реально довгими (наприклад, просто весь маршрут). Крутизна льоду на “ключах” може наближатись до вертикалі, а на скельних ділянках нерідко присутнє лазіння V-VI.
Такі маршрути як правило все ще проходяться за день середньостатистичною групою, однак ночівля також не рідкість.
Це наприклад, вершина Двурога в Ала-Арчі або Шхельда через жандарм “Півень”.
5А – П’ятірка – це те, чого прагне більшість молодих альпіністів, які вирішили “ходити” щось складне. Звідси починаються т.з. високі категорії. Це до речі проблема багатьох т.з. “бройлерів” (альпіністів, які зашвидко рухались категоріями) – бажання скоріше переступити поріг п’ятої категорії, при цьому не “находивши” достатньо четвірок. Це завжди виливається в брак швидкості та надійності страховки.
Тут вже все по-справжньому. Середній градус до 60. Маршрут може містити штучні точки опори (далі ШТО), багато ділянок складністю V-VI і складніше, або наприклад більше 10-ти мотузок льоду до 60 градусів з ключовими ділянками ще крутіше. В залежності від технічної наповненості, можуть або проходитися за один день, якщо це рівномірно складно (це наприклад маршрут Лоу на Пн стіні Піку Вільна Корея або контрфорс Шваба на Байчечекей там само), або бути довгими маршрутами, підйом-спуск куди триває декілька днів, якщо складність не така висока (наприклад Пд Гребінь Західної Шхари).
5Б – Найчастіше це “п’ятірки” не на один день. Складна частина тут – не менше 10 мотузок крутого льоду, складних (або небезпечних чи поганих для організації страховки) скель, а частіше і більше. Ключові ділянки вимірюються цілими мотузками (40-60 м), можуть бути з ШТО або дуже складним лазінням, однак на таких надскладних ділянках організація страховки ще має бути досить надійна. Середній градус до 70. Вміння лідера на таких маршрутах вже можна назвати майстерними.
Це можуть бути, наприклад, льодовий маршрут київської команди В.Форостяна на Південну Ушбу, маршрут Габріеля Хергіані також на Південну Ушбу або Контрфорс Пд Стіни Шхари, який пройшла команда також Хергіані, але Бесаріона, брата Габріеля.
6А – Будь-яка “шестірка” – схождення екстра класу, серйозна лінія, яка потребує не одного року технічних тренувань і підготовки (про фізичні тренування і говорити не варто). Зазвичай всі або майже всі ділянки тут – це складне лазіння (як мінімум IV-V), а довжина такого складного рельєфу вимірюється навіть не сотнями метрів, а – кілометрами (маршрут 6А довжиною 20-30 мотузок по 50 метрів – нормальне явище). Складність “ключів” в принципі вже не має меж, і може бути абсолютно “божевільним” ШТО з поганою страховкою або лазінням будь-яких категорій. Cередня крутизна – 65-75 градусів. Таке сходження само собою займає зазвичай не один день.
Яскраві приклади від українських альпіністів – це маршрут Характерник на Південну Ушбу, або маршрут Грищенко на Північну її вершину.
6Б – Це вже можна сказати окрема категорія, навіть серед “шестірок”. Такі сходження – це рідкість і гордість для будь-кого. Для прикладу українськими альпіністами (як і в більшості країн в принципі) такі сходження робляться навіть не кожного року. Це максимальна категорія, сюди апріорі потрапляє все, що складніше 6А (тому тут можуть бути і висотно-технічні першопроходження на Гімалайські 7000-ники чи навіть 8000-ники, і відносно невисокі але великі вертикальні стіни Середньої Азії чи навіть Америки. Головне, що треба розуміти – це найскладніший альпінізм, який існує на планеті.
Крутими прикладами “українських” 6Б є маршрут команди Кустовського на Пд стіну піку Сомоні (колишній пік Комунізму) на Памірі або маршрут Чаплинського на Пн стіні Аксу.
Також варто зазначити, що ця система категорій враховує не тільки складність, а й висоту. Чим вище вершина (починаючи від 5000), тим в неї зростає категорія складності. Так навіть технічно нескладні маршрути на вершини 7000+ метрів часто офіційно мають досить високу категорію.
Для прикладу “класика через Роздільну” на пік Леніна має категорію 4Б, Цетліна на пік Корженевської на Памірі – 5А, а маршрут Бородкіна на пік Сомоні – 5Б, хоча технічно там немає ділянок характерних для відповідних категорій на середніх висотах (3000-5000 метрів).
Це створює для не дуже досвідчених горосходжувачів деяку плутанину. Наприклад, люди після сходження на пік Алі Абу ібн Сіни/Леніна (який не потребує високої технічної кваліфікації) вирушають наприклад на Маттерхорн по гребеню Ліон (який відносно наших категорій має приблизну категорію 3Б/4А) і розуміють, що вони просто не готові.
Так чи інакше зрозуміло, що така категорізація досить умовна і не дає уявлення про реальну складність. Для тих же, кому ліньки розбиратися, вона здається досить простою для розуміння і зручною для розповідей на посиденьках. Адже, погодьтеся, історію про “п’ятірку” точно будуть слухати краще ніж про “двійку” 🙂
В Європі популярною є т.з. Французька система. Вона літерна, а для підсилення чи послаблення іноді використовують знаки “+” і “-”. Зрозуміти категорії досить просто, якщо знаєш переклад.
F (facile – легко) Найпростіша категорія, яка включає в себе щось подібне до пересування нескладними льодовиками або просте карабкання. Снігові і льодові схили не більше 35 градусів, скелі дуже прості. Зазвичай рельєф такий, що майже всюди (окрім льодовика звісно) абсолютно надійно можна пересуватись без мотузки.
Наприклад класичний маршрут на Гран Парадізо в Італії.
PD (peu difficile – трошки складно) Тут можуть бути більш складні льодовики з тріщинами, гребені або дуже короткі секції більш крутого, але все ще нескладного рельєфу (сніг/лід до 45 градусів).
Певне найпопулярніший приклад маршруту PD – це класичний маршрут на Монблан.
AD (Assez difficile – достатньо складно) Маршрути вже не для новачків. Можуть бути досить круті ділянки скель (бл ІІІ категорії) і снігу/льоду (до 55 градусів). Весь або майже весь маршрут проходиться з мотузкою. Часто потрібно впевнено вміти користуватись кішками, льодорубом, закладними чи спусковим пристроєм.
Найвідоміший маршрут AD+ – гребінь Хьорнлі на Матерхорн.
D (Difficile – складно) Це вже складність вище середнього. Категорія для досвідчених. Великий відсоток маршруту – круті скелі чи лід (50-70 градусів). Ключові ділянки можуть бути зі складним лазінням (IV-V) по дрібному рельєфу (однак ніколи надто складним).
D – це вже “пригода” в гарному сенсі цього слова.
Ребро Mittelegi, яке являє собою Східну грань Пн стіни Айгера або маршрут Frendo на Пн стіні Агюй дю Міді в Шамоні.
TD (Tres difficile – дуже складно) Категорія, яка вимагає універсальності і майстерності від усіх учасників групи. На маршрутах TD складне лазіння може тривати кількасот метрів (скелі V-VI, лід до 80 градусів), складність ключів вже може бути екстремальною і потребувати використання ШТО або дуже високого рівня лазіння. Часто проходиться за декілька днів.
Наприклад “класична” лінія на Пн стіні Маттерхорна Schmid route або маршрут Raimond-Leninger на Пн стіні Дрю (TD+).
ED (Extrêmement difficile – екстремально складно) Максимальна категорія, де назва відповідає дійсності. Ці маршрути довгі, з перманентним складним лазінням, можливо об’єктивними небезпеками, складнощами “сходу” з маршруту.
Відомі приклади – це Пн стіна Айгера (Heckmair Route) та ребро Walker (маршрут Кассіна) на Гран-Жорасс.
“Фішкою” французької системи є те, що на категорію прямо впливає складність ключової ділянки. Наприклад маршрут Innominata на Пд стіні Монблана має категорію D+. В той же час маршрут Rebuffat-Baquet на Егюй дю Міді має категорію TD. Хоча він в 5 разів коротший і на кілометр нижчий, але найскладніші ділянки тут суттєво тяжчі за ділянки на Іноманаті. Тож з цією системою одразу можна зрозуміти, чи готовий ти до того чи іншого маршруту суто технічно і чи зможеш подолати “ключі”.
А для розуміння таких моментів, як масштаби гори, рівень ентропії, об’єктивні небезпеки і т.ін. стали використовувати додаткову систему, яку називають Commitment grade (фр. cotation engagement), що дослівно означає – шкала рішучості (і в принципі цим все сказано).
В цій шкалі шість категорій, які позначаються римськими числами.
І – Маршрут короткий і простий. Завжди можна зійти без будь-яких проблем, а допомога може швидко дістатися за будь-яких умов.
ІІ – Маршрут не такий короткий (від 4 годин), але все ще можна зійти будь-де. Допомога може дістатися також швидко.
ІІІ – Маршрут займає більшість дня. Зійти можливо, але не всюди, і це може бути не зовсім просто технічно. В випадку поганої погоди дістатись до лінії маршруту також може бути не просто, тому порятунок не гарантований.
IV – Маршрут точно займе весь день. Зійти з нього складно, а іноді неможливо. В випадку поганої погоди до нього не тільки складно (або неможливо) дістатися рятувальникам, а ще й можуть бути нові небезпеки (лавини, місце потенційно притягує блискавки і т.ін.).
V – Маршрут дуже довгий і зазвичай потребує від 12 до 24 годин руху. Підхід складний і іноді об’єктивно небезпечний. Зійти складно вже з самого початку, а варіантів сходу вкрай мало, або після певної точки – просто немає. Група в разі чого має покладатися лише на себе.
VI – Маршрут зазвичай потребує декілька днів. Підхід також довгий, вершина ізольована. Після старту варіантів зійти фактично немає, а якщо є – це теж складні маршрути. Група від самого початку покладається виключно на себе і не має варіантів допомоги ззовні.
Погодьтеся в цьому контексті оцінки AD II або D V вже набагато більше говорять про маршрут ніж просто 3А або 4Б.
В інтернаціональному просторі для розуміння труднощів маршруту використовують т.з. описову систему, яка є фактично коротким описом лінії, її складних ділянок, довжини маршруту (або перепаду), висоти гори та іноді навіть затраченого часу. Якщо ж описову систему поєднати з французькою і рішучості, то вийде зрозумілий опис масштабів, труднощів і небезпек маршруту. Саме такий метод і використовують всі сучасні альпіністи, коли хочуть розповісти про нову лінію свого авторства.
Наприклад: Talung 7349 m NNW spur M6, AI6, A3, 1700m gain, ED2, 7 days round.
З цього зрозуміло, що це вершина 7000-тисячник; має дуже складне лазіння всіх видів, з поганою страховкою; перепад 1700 м, значить все лазіння відбувається на висоті близько 6000-7000; складного рельєфу точно багато, бо категорія ED, а тривалість сходження цілий тиждень для його першопрохідців. Погодьтеся – досить коротко і інформативно, якщо знаєш що до чого.
Крім цих категорій і систем також існує багато регіональних систем оцінки, які використовуються в певних гірських системах. Наприклад Шотландська зимова шкала, Аляскинська, Канадська шкала рішучості для замерзлих водоспадів, Американська національна (National Climbing Classification System (NCCS), де категорія зростає від середнього часу проходження) та ін.
Щоб хоча б приблизно розуміти категорії відносно одна-одної, ми зробили ось таку порівняльну таблицю:
Про скелелазні категорії можеш також почитати тут.
Ну і насамкінець хочеться сказати: розуміння категорій і адекватна оцінка себе – це лише один з перших кроків на шляху до вивчення маршруту.
Тож тренуйтесь, ставте цілі, вивчайте свої об’єкти, оцінюйте їх з розумом, робіть спробу, досягайте вершин, вертайтесь додому для нових!
Підписатись на новини
Ми ніколи не спамимо!
