На 20-му ювілейному Краківському кінофестивалі в грудні 2022 року ми познайомились з надзвичайною людиною – професійним скелелазом, мандрівником Штефаном Гловачем, який у свої 57 років продовжує генерувати ідеї незвичайних та шалених складних експедицій та втілює їх у життя.
Після зустрічі з ним ми, натхненні нашими розмовами, вирішили і тобі розказати про його пригоди, а саме – про експедицію 2016 року на острів Баффіна. А він, в свою чергу записав відео звернення для наших альпіністів та скелелазів, що зараз знаходяться на фронті
[Вітаю вас, українські скелелази, альпіністи. Мене звати Штефан Гловач, я професійний німецький скелелаз і мандрівник. Я знаю, що багато хто з вас зараз знаходиться на полі бою. І всі ви переживаєте найгірше з того, що взагалі можна собі уявити. І що неможливо навіть уявити. Дуже важко мені підібрати правильні мотивуючі слова, щоб хоч якось вас підтримати. Я реально почуваюся винним, коли лажу в Арко або на вільній неньці в районі Гарміш-Партенкірхен. Але я також роблю це за вас. Завжди пролажу деякі ділянки з думками про вас. Важко говорити, та скажу одну річ – тримайтеся, не втрачайте силу та надію. Скелі стоятимуть і тоді, коли ця жахлива війна скінчиться. Скелі та маршрути чекають на вас, то не здавайтеся]
“Важлива сама подорож, а не пункт призначення”
Штефана Гловача, за його власним визнанням, завжди надихали креативні альпіністи, люди, які не просто добре лазять, а й, наприклад, кудись пливуть, роблять перші сходження.
«Девід Лама також належить до цієї ліги. Це люди, які переносять природу експедиції до іншого виміру»
Штефан Гловач — німецький професійний скелелаз, легенда та переможець змагань на фестивалі Рок Майстер в Арко (Rock Master), переможець показового змагання Олімпійських ігор у Альбертвіль (Albertville), віце-чемпіон світу за скелелазіння 1993 року, мандрівник. Скелелазінням почав займатися у віці 12 років. З 1993 року він присвятив себе експедиціям у віддалені місця Канади, Патагонії та Антарктиди. Штефан завжди ставить перед собою виклики і перевіряє, як далеко він зайде.
Гловач та його друзі – Роберт Яспер (Robert Jasper) і фотограф Клаус Фенглер (Klaus Fengler) вирушили на острів Баффіна, один із найменш гостинних регіонів на землі, що знаходиться між Канадою та Гренландією у червні 2016. Штефану тоді був 51 рік.
Місія: доставити своє альпіністське спорядження на pulkas (спеціальних санчатах, якими користуються полярні дослідники) по танучому льоду вниз по річці Клайд (Clyde), а потім залізти на гору Туррет (Mt Turret) на Сем Форд фьорд (Sam Ford Fiord).
Із інтерв’ю для ispo.com:
«Досягти гори з крайньої точки цивілізації власними силами, без технічних засобів, а потім зробити складне першосходження і повернутися знову власними силами – ось така була місія».
Зазвичай, щось подібне роблять на снігоходах або човнах, але команда Гловача хотіла підійти до цього «традиційно», тобто уникнути непотрібних викидів вуглекислого газу. Але все виявилось не так просто…
Острів Баффіна — відомий район серед альпіністів. Зазвичай, туди їздять взимку чи влітку.
Але літо – також перехідний період, коли лід починає тріскатися. Тож команда замовила у Зальцбурзькій компанії Mubea Carbo Tech, яка також займається автоперегонами, спеціальні санчата з прикріпленими дисками для гірських велосипедів (відомі як рикша). Вони могли б виступати як пліт або каное в екстрених випадках і як платформа для сну на скелі. Проект коштував добрих 70 000 євро. Саням дали прізвисько Drecksau (Брудна свиня).
«Для нас це була якась гра з природою – у всі можливі способи. Це було не просто лазіння по стіні. Це був не просто один виклик. Нам довелося враховувати на багато більше негараздів. Зважати на все навколо», – згадував Гловач.
Учасники тягнули за собою близько 100 кг їжі та спорядження для 28-денної експедиції по льоду. Вони мали остерігатися білих ведмедів і водночас жити нормальним життям: голитися, лікувати дрібні травми або займатися йогою. Все це відбувалося на морозі.
До того ж їх переслідували постійні сумніви: йти по льоду швидко, але небезпечно, чи повільніше, але безпечніше? В розпал літа було постійне сонячне світло. Іноді вони вирушали опівночі, тому що тоді поверхня льоду була найтвердішою.
Туррет розташована на західному березі фьорду Сем Форд і має західну стіну розміром з Ель-Кеп (El Cap) із трьома основними маршрутами. Канадці Джошуа Лавін (Joshua Lavigne) , Пол МакСорлі (Paul McSorley), Тоні Річардсон (Tony Richardson) і Кросбі Джонстон (Crosby Johnston) відвідали територію в 2014 році. Після нової спроби маршруту по ще не пройденій східній стіні Джонстон і Лавін здійснили перше сходження на північний стовп 5.12 A1 
Діставшись вежі, команда Гловача була дещо розчарована. Вони побачили ознаки підйому. То що, це буде – просто повторний підйом?
Так, фактично учасники повторили маршрут на 15 пітчів 5.10 A3 1995 року під назвою Нувуалік (Nuvualik), на який піднялися Марк Синнотт (Mark Synnott), Джеррі Гор (Jerry Gore), Уоррен Холлінгер (Warren Hollinger) на Туррет.
Команда Синнота вважала, що вони перші піднялися на це місце, але знайшли гвинт біля вершини. Пізніше вони з’ясували, що він належить швейцарській команді, яка зробила сходження на South Pillar 5.10 A3+ у 1987 році. Команда Синнота пройшла свій новий маршрут за 40 годин.
Але команда Гловача лізла нові варіанти і потрапила в каменепад за 150 метрів до вершини, після чого Гловач віддав лідерство Роберту, оскільки поранив обидві руки під час падіння каменів. Після більш ніж 24 годин надзвичайно складного сходження команда досягла вершини Туррет рано вранці. Для зворотного маршруту через фьорди, перевали, озера та сушу трійці знадобилося загалом 13 днів. Після 170 кілометрів Гловач, Джаспер і Фенглер знову досягли початкової точки – річки Клайд.
Штефан Гловач так коментував свою експедицію і очікування від неї «Мої проекти стають настільки складними, що вже неможливо навіть припустити, що досягну я своєї мети лише за одну експедицію».
Від редакції юа.аутдор: це лише одна (далеко не найновіша) з цікавих експедицій Штефана Гловача. Ми, в свою чергу, сподіваємось, що він надихатиме нас і надалі.
Деякі факти про експедицію
- Старт з річки Клайд 31.05.2016.
- Після 9 днів і 170 кілометрів пішки команда досягла фьорду Сем Форд.
- Маршрут до фьорду Сем Форд пролягав через мис Крістіан (Christian), фьорд Еглінтон (Eglinton), долину Ревуар і Швейцарську затоку (Revoir Valley and Swiss Bay).
- Після більш ніж 24 годин сходження вони пройшли загалом 15 пітчів через західну стіну башти до категорії 9-/A1.
- Пік вежі піднімається на 800 метрів над фьордом Сем Форд.
- Висота західної стіни башти сягає 500 метрів.
- Шлях назад до річки Клайд пролягав від фьорду Сем Форд через Швейцарську затоку, долину Ревуар, фіорд Еглінтон, перевал Ейр (Ayr Pass), озеро Ейр (Ayr Lake) і гори Следдж-Пойнтер (Sledge Pointers Mountains).
- Після 13 днів і 170 кілометрів команда досягла річки Клайд 28 червня 2016 року.
фото кредит Клаус Фенглер, Штефан Гловач
Підписатись на новини
Ми ніколи не спамимо!
