Sean Villanueva O’Driscoll – хто це?
Шон – професійний альпініст. Світова спільнота знає його зазвичай як того чувака-скелелаза, що на Ютубі грає в горах на флейті разом з чуваком, що грає на мандоліні (друг Шона Ніколя Фавре).
Народився 7 лютого 1981 року. Живе у Брюсселі (Бельгія). Свіжі досягнення:
– Moonwalk траверс масиву Фітц Рой в Патагонії (5.11, 50 градусів сніг/лід, 4000 м) з півдня на північ. Соло
– Яхтова експедиція на західному узбережжі Гренландії, 2010 рік. За три місяці плавання на 10-метровому судні альпіністи здійснили 9 першосходжень.
– Фітц-Рой (Патагонія, Аргентина), перше сходження вільним лазінням по Східній стіні, варіант маршруту El Corazon (стіна завдовжки 1200 м) у двійці з Ніколя Фавре, 2011. Весь маршрут пройдено онсайт і вільним лазінням обома учасниками за майже 30 годин.
– Яхтова експедиція до Гренландії та Бафінової Землі, 2014 рік. Результатами 3-тижневої експедиції стало відкриття 10 нових маршрутів.
Шон здійснив надихаючі сходження від Європи до Північної Америки та від Патагонії до Гренландії та Африки. Його досягнення включають FFA El Regalo De Mwono” на Central Tower Торрес-дель-Пайне в Патагонії (VI 5.13b, 1200 м), першопроходження Devils Brew на Impossible Wall в Гренландії (5.12+ 850 м) , а також першопроходження на Fire in the Belly на Tsaranoro Atismo на Мадагаскарі (8a+, 700m).
Sean Villanueva: власне подкаст!
Інші наші подкасти тут, а також на платформі тут.
Sean Villanueva: переклад інтерв’ю
Микита: Давайте розпочнемо. Дякую, Шон, що знайшов час для нас. Ти вдруге на “Піоле д’Орі”, так? І перший ти отримав кілька років тому. Чи можеш розповісти трохи про це?
Шон: Отже, перший Золотий льодоруб був отриманий понад 10 років тому командою з чотирьох осіб. Насправді нас було навіть 5. Був Бен Дітто з Америки та мої друзі Ніко та Олі Фавре, двоє братів, з якими я був в багатьох експедиціях. І був Боб, капітан вітрильника, тому що ми плавали навколо Гренландії, лазаючи на великі стіни (big wall – термін, який означає сходження по великих крутих скельних стінах).
Зараз я забув, але, можливо, ми зробили 10 бігвольних першосходжень , і це було неймовірно. Досвід і приємні пригоди, я думаю, ми отримали. Чисто через хороший командний дух, який у нас був, а також вражаючі відчуття. Етика, ви знаєте, ми зберігаємо її якомога більш чистою. Переважно це було вільне лазіння на своїх точках.
М.: Так, це було моє друге запитання. З твоєї точки зору, за що ти це отримав (ЗЛ -автор), але ми вже почули. Тому що, я думаю, це було вперше, коли премію вручили не за якесь божевільне альпійське сходження в морозних Гімалаях, а просто за хорошу подорож з якісним скелелазінням. Так, було круто. Я пам’ятаю це!.
Ш.: Це трохи смішно, тому що так, це була експедиція, де ми майже не використовували навіть льодоруб. Мені здається, ми одного разу використали льодоруб, щоб вичистити траву з тріщини. Тому смішно отримати золотий льодоруб, але це було дуже приємне визнання. І так, я маю на увазі, що це відкрило для нас двері, і було приємно отримати таке визнання від спільноти.
М.: Отже, ти отримав золотий льодоруб за сходження, де не користувався льодорубом. Це мило. І мені здається, ти був здивований в той момент? І чи думав ти коли-небудь після цього, що вдруге отримаєш його?
Ш.: Ні, ні. Я маю на увазі, що я не високогірний альпініст чи щось подібне. Тому я більше схожий на скелелаза. Я думав, що один раз це вже диво, тому я ніколи не думав, що отримаю другий.
М.: Добре! Але після траверсу, я маю на увазі траверс Moonwalk, за який ти отримав другий Льодоруб, коли ти нарешті закінчив його. Чи були у тебе думки, що можливо, я отримаю Piolet d’Or? Чи ти просто пройшов його для себе?
Ш.: Люди, сам досвід, сама подорож – то був справжній приз. Тож я маю на увазі, що це було не дуже важливим, на мій погляд. Але люди казали мені, що я, ймовірно, отримаю нагороду за те, що я зробив. Але для мене було важливо не хотіти нагороди, навіть не думати, що я, можливо, отримаю її. Але це приємне визнання. Я маю на увазі, мій досвід був абсолютно чарівним, тому ніщо не може перевершити досвід, який я отримав.
М.: Так, я повністю згоден. Але я вже казав тобі, я був впевнений, що ти отримаєш його.
Оля: То, можливо, ти розкажеш нам більше про свою історію скелелазіння. Як ти почав? Коли? Які в тебе були думки в той момент? Що надихнуло?
Ш.: Про сам траверс?
М.: Ні, ні, просто з самого початку. Як ти почав займатися скелелазінням?
Ш.: Так. Не знаю. Здається, мені завжди подобалися пригоди й усе таке. Раніше, коли я був дитиною, я багато грав у лісі, лазив по деревах і тому подібне. У мене було двоє друзів, які лазили на стенді. І вони завжди намагалися переконати мене піти разом у критий скелелазний зал. І спочатку я сказав, що віддаю перевагу двору та лазінню по деревах. А потім одного разу я пішов подивитись, тому що вони так веселилися в залі. І так, мене зачепило.
Мені подобаються виклики. Знаєте, я намагаюся досягти вершини та прикласти всіх зусиль, яких це вимагає. А потім потроху я почав лазити на скелях,і робити все більш авантюрні речі. І таким чином це повільно розвинулося.
О.: Можливо, ти пам’ятаєш якийсь конкретний момент, коли ти наче перенісся з дерев сюди на великі скелі? Або це було просто природно?
М.: Або певний момент, коли ти трансформувався з просто хлопця, який ходить у спортзал або на скелі, в хлопця, який хоче здійснити справжню експедицію. Чи це було природно?
Ш.: Так, я думаю, що це було дуже природно і дуже прогресивно. Не думаю, що був один момент. Але коли я зростав, моя сім’я грала в хокей на траві. Тому я виховувався, граючи в хокей на траві. І, так, був момент, коли я вирішив припинити хокей на траві. Я вважав, що скелелазіння – моє покликання. Я хотів більше на це витрачати часу. Було важко поєднувати обидва захоплення.
М.: Так, я розумію.
Ш.: Тож, можливо, це був момент, коли я вирішив: добре, я зосереджуся на 100% на скелях.
О.: Може, була якась зірка у скелелазінні, яка надихнула тебе? Коли ти був молодий.
Ш.: У той час, коли я був молодим, мене дуже надихнув Кріс Шарма. Він здавався дуже розслабленим. Робив неймовірні речі, наче без напруження. Він брав участь у Кубку світу, і здавалося, що він був таким розслабленим. Також він робив одні з найважчих пролазів на скелях. Здавалося, що йому байдуже, він був таким розслабленим. Мене дуже надихнула його філософія.
М.: І якщо ми вже говоримо про натхнення. Не про людей, а просто про те, що тебе надихає. Озирнися на той час, коли ти тільки почав лазити. Що тебе надихало в той момент? А що зараз? З роками щось змінюється?
Ш.: В молодості я був, безперечно, лише спортивним скелелазом. А потім… Як я вже казав, це відбувалося дуже повільно. Моя мати ірландка, тому я часто їжджу в Ірландію, щоб відвідати свою родину. В Ірландії багато традиційного скелелазіння. У той час в Ірландії не було спортивного скелелазіння. Ось де я навчився лазити. Всі ці управління ризиками та пригоди трад клаймбінгу. Я думаю, це одна з речей, яка надихнула мене також спробувати скелелазіння в Ірландії. І тоді, можливо, у моєму житті стався поворотний момент.
М.: Розкажи трохи про те, як ти плануєш свої експедиції. Наприклад, як обираєш об’єкт? У тебе є певний план, якісь критерії вибору, чи ти просто їдеш наобум? Як це працює.
Ш.: Так, мені подобається додавати в планування трохи натхнення чи інтуїції. Тож я намагаюся діяти так, щоб мої плани були не надто жорсткі. Зазвичай я віддаю перевагу непройденим бігволам, бажано в дуже дикому місці. Це для мене виклик. Як я знаходжу маршрути? Це може бути будь-що: наприклад, зображення, яке показує мені друг, або щось, що я чув, Google, Google Maps.
Зазвичай мені подобається, щоб мої плани не були надто жорсткими і залишалися відкритими для маневрів. Раптом зміниться погода або ще щось. Я відчуваю внутрішню мотивацію. Можливо, я відчуваю зв’язок з маршрутом. Або його привабливість.
О.: Отже, це було питання про твої тактичні плани, а як щодо стратегії чи великих планів? Чи змінилися вони, наприклад, після твоїх 20 років? Тобі вже 40. Може, змінилась стратегія в скелелазінні або помінялись великі плани?
М.: Так, це як велика мрія. Наприклад, в 20 ти мріяв залізти на El Cap (Ель Капітан — 1000-метрова вертикальна кам’яна формація в Національному парку Йосеміті, США – прим.автора) чи щось подібне? Чи є в тебе зараз велика мрія?
Ш.: Так, я думаю, що зараз я став менш амбітним. Я не стресую, якщо не знаходжу цілі для сходження. Тож я просто почекаю, нехай вона сама прийде. Можливо, коли мені було 25, я був більше голодним.
М.: Як і всі.
О.: А тепер ти втомився?)
Ш.: Ні) Я все ще відчуваю голод, люблю пригоди тощо. Але я просто не такий напружений через те, що маю знайти мету чи щось подібне. Так, очевидно, я маю набагато більше досвіду. Коли мені було 20 років, я просто робив багато помилок. Всі вчилися на помилках. Я просто був новачком, особливо у скелелазінні на великих стінах. Тепер я думаю, що, очевидно, у мене більше досвіду.
М.: Помилки – це теж досвід.
Ш.: Але очевидно, що я все ще роблю помилки, і я все ще відчуваю, що мені ще багато чому потрібно навчитися. Але я маю набагато більше досвіду.
М.: На своїй презентації ти розповів про Moonlight traverse. Ти сказав, що це була твоя мрія. І ти хотів зробити соло. Питання полягає в тому, чи це була твоя довгострокова мрія? Наприклад, ще до того, як ти застряг в Аргентині. Чи це прийшло, коли ти вже провів там рік?
Ш.: Це прийшло до мене, коли я провів там рік. Так, я був у своєму каравані. І пам’ятаю, як я про це думав. Мене завжди надихала Сільвія Відаль, яка ходила бігволи соло і іноді протягом 30 днів. І я думав: «Ой, що мені може сподобатися з соло сходжень? Що може бути найдовшим з того, що я хотів би зробити?» І я думав, що траверс – це повна дурість, і що це неможливо. Але я почав думати про це, і записувати нотатки. Та намагатися підрахувати, скільки їжі мені знадобиться, де я буду спати, куди я можу втекти при поганій погоді. Усі ці деталі я почав записувати, хоча й не вірив, що колись це зроблю.
А потім потроху я почав відчувати, що це можливо. І тоді я отримав це неймовірне погодне вікно, і умови були ідеальними. І здавалося, що всі зірки зійшлися. Я відчував, що все тече само собою, знаєте, і це не було дуже важко. Тому я вважаю, що мені дуже, дуже пощастило. І було відчуття, що це так і мало статися.
О.: Так, чудово. Кожна така експедиція потребує певних коштів. Де ти, власне, береш гроші?
Ш.: Так, мені дуже пощастило. Я в основному отримую свій дохід від виступів на фестивалях і тому подібних речах. Крім того, у мене є спонсори, які підтримують мене протягом року. І тому, коли я застряг в Аргентині, у мене все ще були мої спонсори, які все ще підтримували мене. І тоді я міг робити онлайн-презентації. Тож мені вдалося зберегти дохід. Мені дуже пощастило.
В аргентинському селі, де я застряг, перший рік не було COVID. Село закрили. Це було ідеально. Здавалося, коли я слухав їхні новини про те, що відбувається у зовнішньому світі, я був у ідеальному місці. Але для багатьох місцевих людей це було дуже важко, тому що вони живуть на туризмі, а туризму не було. Тож їм було дуже важко, бо вони не мали жодного доходу.
О.: Ти застряг в Ель Чалтен?
Ш.: Так. У мене був маленький караван друга. Це було схоже на мрію – провести рік в такому місці.
М.: Рік в Ель Чалтен – звучить круто.
Ш.: Так. А потім мати можливість побачити всі пори року. Це дуже дике місце, і я люблю його. І там є гарна спільнота скелелазів, і це просто неймовірно. І все, що мені було потрібно. Боулдерінгові маршрути, спортивне скелелазіння. Все це в горах. Мені не потрібна була машина. Я міг би просто вийти зі свого каравану і зробити що завгодно, розумієте? І це просто справді дике місце. Дика погода, дикі люди, і скелелазіння, і навколишнє середовище дикі. Так красиво.
О.: З тих пір ти проводиш приблизно 90% свого життя в каравані. А як щодо твого, можливо, іншого життя? У тебе є воно? Я маю на увазі приватне життя, можливо, щось, чого ми не знаємо. Нормальне життя. Як ти утримуєш баланс між нормальним життям і експедиційним? Або у тебе просто немає іншого життя?
Ш.:Я роблю, можливо, одну-дві експедиції на рік, принаймні одну. А решту року я здебільшого в Європі. Я подорожую та влаштовую заходи. Це походи на фестивалі або інші івенти, та сходження між ними. Тому я здебільшого живу в своій машині та фургоні. Але у мене є родина в Бельгії, і там мої батьки, тато, мама, дві сестри, племінники – діти моєї сестри. Так, я їх люблю, тому час від часу намагаюся їх відвідувати. У мене також є багато родичів в Ірландії, наприклад, дядьки, тітки, двоюрідні брати, тому я намагаюся відвідувати їх раз на рік.
М.: Ок. І останнє питання, я думаю. Ти вже добре відомий альпініст в нашій спільноті.
Ш.: Так!
М.: Ти щасливий, що ми закінчуємо?) Отже, з твоєї точки зору, як це сталося з тобою, що ти почав просто як хлопець, який любить скелелазіння, а зараз ти один із найвідоміших? Друга частина питання: Як гадаєш, які риси характеру, навички важливі для молодого альпініста? Як стати одним з найкращих, як ти?
Ш.: Все сталося якось природно. Мені все ще важко повірити в те, що я став таким відомим. Так, я намагаюся це зберегти. Я намагаюся втримати це по-справжньому і не сприймати це надто серйозно. Я такий же, як усі. А друга частина запитання?
М.: Які риси характеру, навички потрібні, щоб бути серед кращих? Або навіть, можливо, не тільки навички. Які складові успіху?
Ш.: Важливо те, що ви робите щось із пристрастю, із серцем. Відчуття того, що ви робите, виходить зсередини ваших грудей. Це не стільки відчуття всередині вашої голови. Бо якщо ви забагато думаєте, то можете бути справді ефективними, все прораховувати. Але іноді гарна ідея – просто взяти з собою флейту на сходження.
Флейта трохи заважка, але вона допомагає. Це допомагає зберегти пристрасть, задоволення. Можливо, це не ефективно для продуктивності чи будь-чого іншого. Але я вважаю, що найголовніше робити все з душею. І це не завжди логічно, але це важливо. Тому я вважаю, що головне – отримувати задоволення від того, що робиш, бути наполегливим і мати мотивацію.
О.: Тоді останнє все ж від мене. Продемонструй нам, будь-ласка, свою пристрасть.
Ш.: Ок, це флейта, яку я беру з собою на сходження.
(Грає флейта)
М.: Чудово, дякую.
Підписатись на новини
Ми ніколи не спамимо!
