Говерла сама себе не сходить

Скажіть ви мені 5-6 років тому, що я фанат пертись кудись за 5000-6000 м в висоту о 12 ночі замість того, щоб поспать вдома і прокинувшись, випити ритуальної ранкової кави.
Запитайте мене зараз. Я вам відповім «Чому власне за 6000м? Я хочу за 7000. А далі, можливо, і за 8000 м»
Що такого підмішали в те гірське повітря? Кисню там на висоті така сама кількість, як і на рівні моря і мого кавового столику. Лишень тиск сильно менший. Певне, любов – то така штука, яку важко пояснити раціо.

Любов любов’ю, а Говерла сама себе не сходить. Як і будь-яка інша гура (як кажуть наші брати-поляки).
Це не виключає, звісно, того, що ви не зможете вилізти на свої перші 5-тисячники на морально-вольових. Я з тих. Але але але. Це не по кайфу -раз. Це нечесно по відношенню до вашої туристичної групи/групи друзів, з якими ви йдете в гори. Погано себе почувати, звісно, має право кожний. Бо тут тобі і незвичне фізичне навантаження, і трохи кисневого голодування, а в деяких регіонах -ще й незвичні для шлунку продукти/їжа.
Але ж ми тут всі дорослі вже і відповідальні. Із критичним мисленням також все добре. Аксіома наступна – бути фізично підготовленим краще, ніж йти в гори фізично-непідготовленим. Кеп.

Отож, вважатимемо, всі погодились, що краще перед сходженням згадати зі шкільних часів літерну абревіатуру ЗФП.
Саме з цього і почалось моє свідоме ставлення до гір. Правду кажучи, я і до цього моменту не була брюзгою. Десь чула про трейли, стояла поруч із людьми, які займались на скеледромі, про крос-фіт також читала, і навіть трекінг в низьких горах різних кутків світу був мені не братом, але добрим знайомим.
Проте , коли я зрозуміла, що гори для мене – це не хаотичні вилазки з друзями, а моя серйозна потреба, я продумала план, як інтегрувати їх в моє життя.
Для початку я прикинула, як часто зможу відвідувати гірські регіони. Виявилось, що двічі на рік. Далі я намалювала собі орієнтовний план сходжень в залежності від бажань і задач, які я перед собою ставлю. На той момент мені хотілося розвиватись «вгору») Тобто йти за висотою, а не за технікою. (Куди далі -можна почитати тут)
Ну а щоб власне рухатись за планом, свої періодичні вилазки на біг/йогу/вєл мені необхідно було зробити регулярними. Ще й за особливим індивідуальним планом.
У цьому мені допомогли тренерка з бігу, друзі -професійні альпіністи, і як не дивно -подруга реабілітолог. До речі, з цими людьми я знайома вже деякий час. А модифікувати частину нашого спілкування в сторону спільних аутдор інтересів спало на думку лише в той момент. Тому, переберіть в голові своїх друзів та знайомих. Раптом вже хтось давно цікавиться темою аутдору або працює в суміжній сфері. І не нехтуйте спільними тренуваннями. Бігати разом з кимось в компанії завжди мотивує більше.
Не боги горщики обпікають. Всі ці фантастичні люди, які розмахують прапорами на саммітах 7-8 тисячників – це дисципліновані трудяги. Які вклали багато часу та сил в своє успішне сходження.
Коротше, дисципліна – то наше все.

Наразі я маю мету по сходженню. Війна сильно перекроїла мої плани. Як і плани й життя всіх українців. Але навіть зараз, дякуючи Богові, я маю можливість тренуватися. Я оговталась після перших шокових місяців і знов включила в свій денний розпорядок біг і ЗФП. Для моєї мети цього замало. Доведеться ще зробити декілька сходжень (які я теж вже запланувала, якщо це слово взагалі доречне в даних умовах). Сходжень як висотних, так і технічних. Але тут співпало – від процесу кайфуєш не менш, ніж від результату. Так чи інакше, зараз для мене важливо не те, коли я зможу здійснити свою мрію (хоча я і думаю про неї), а те, що регулярні тренування виступають для мене певною опорою і допомагають не втрачати віру в те, що скоро я знов піду «в далекі гори».

Підсумок напрошується сам собою. Гора може пустити на самміт або ні. Але однозначно шанси збільшаться, якщо докласти зусиль до підготовки.
Можна найняти тренера, який грамотно побудує індивідуальний план підготовки в залежності від ваших цілей. Безоплатний варіант – готуватись самому, скориставшись нашими корисними статтями та відео від альпіністів з основними принципами підготовки до висотних сходжень. Проте завжди варто пам’ятати про ризик травм в другому варіанті. Хоча в першому він також присутній.
Це тчк. Я на пробіжку)