В Центральних Судетах у Чехії височіють численні кам’яні башти дивовижних форм. Це Адршпах (Adrspach) – гірський масив, який є фрагментом Столових гір (чеськ. Broumovska vrchovina). Він розташований на південь від долини Брумовська, поблизу міста Тепліце над Метуї та села Адршпах, у північно-східній Чехії.
Близько 1700 року піонери туризму почали приїжджати в Адршпах із сусідньої Сілезії. Найдавніше зображення Адршпаських скель датовано 1739 роком. На цих баштах в 60-х роках минулого століття лазив один із найкультовіших скелелазів Чехії.
Історія цього масиву тісно переплетена з Карелом Кокшею… Він зумів піднятися на одну з найскладніших трас у горах, побудував 15-метровий вітрильник, на якому кілька разів обігнув земну кулю, через кілька років став корабельним архітектором і капітаном, у Французькій Гвіані він брав участь у будівництві стартового майданчика для космічного корабля, в Полінезії допомагав своєму другові з дерев’яними роботами по будинку з бамбуковим дахом, відкрив свій талант до живопису, вивчив чотири мови і зміг пірнути на глибину 30 метрів і ловити рибу для своєї родини…
Незважаючи на всі свої вміння, Кокша дуже поважав професійних скелелазів і старих моряків. Він пройшов скромний шлях до такого ж рівня майстерності.
Його життя пронизане не лише пригодами, а й коханням. Він одружився на Лібуні – найкращій дівчині з усієї альпіністської спільноти. Кокша і Лібуна трималися разом, коли це було можливо. Вони навіть виховували своїх дітей у відкритих морях. Після більш ніж 50 років мандрівок світом вони повернулися, щоб насолодитися пенсією в Чехії.
КАРЕЛ „КОКША“ ГАУСХКЕ (Karel Kokša Hauschke) народився 1940 року в Кладська (тоді ця територія була частиною Німеччини, сьогодні – Польща).
Отримав фах лимаря та покрівельника.
Його перші сходження, які він здійснив протягом шестирічної скелелазної кар’єри, є частиною найкращих маршрутів Адршпаха. Сюди можна віднести «Letecká» у Міленці, «Houbařská» у Зубі, «Hrana Pádů» у Гілотіні
Сенсація в Адршпах! Герберт Ріхтер (Herbert Richter) з НДР щойно завершив перше сходження на «Severovýchodní stěna» (VIIIa, приблизно 6c fr.) на вежі Jitřenka. Ріхтер значно випередив свій час! У наступні 15 років на неї ніхто не підніметься.
Що ж, Кокша це зробив. Після того, як Кокша закохався в скелелазіння, він майже не відходив від скель. Кажуть, що він навіть купував своїм колегам-лимарям пляшки рому, щоб вони чергували замість нього, щоб якомога більше часу приділяти лазінню по незайманим стінам і тріщинам Адршпаха.
Ті, хто знають Кокшу лише за путівниками, можуть бути здивовані, що всі ці легендарні сходження він зумів здійснити лише за шість років. Його скелелазна кар’єра була короткою, але незабутньою.
“Двоє бродяг, які лазять лише сімки” — так називали дует Кокша та Ярда Крекбах (Jarda Krecbach). Вони прославилися найкрутішими маршрутами, включаючи сміливу та складну «Houbařská Stezka» (VIIIb, приблизно 7b fr). Рідко кому вдавалося відкрити путівник на її вершині.
Кокша та Ярда
Найперший підйом, який він пам’ятає, був на скелю Кат. По досить складному маршруту (“Krvavá” VIIc/cca 6b+ fr., виконано в 1960 році з Вашеком Брукнером.) Потім він почав лазити з братами Бохадло (Bohadlo). Вони зробили кілька перших сходжень разом нечищеними скелями.
Ще один солідний маршрут – прямо біля скелі Коберце. Коли Кокша піднімався на останню плиту, то подумав: «Це ніхто не повторить. Вони подумають, що ми їх обдурили». Нині на нього може піднятися кожен – сучасні тапки для скелелазіння просто створені для скель («Mindrák» VIIIa/6a+ на вежі Харфа). Зазвичай Кокша піднімався босоніж або просто фіксував щиколотки.
“Cesta Mořských Vlků”, 1965
Відомий “Decháč” VIIIb/6b fr. на вежі Краль вони зробили з Ярдом Крекбахом (Jarda Krecbach) в абсолютно чистому стилі.
«Під вежею Міленці є довга тріщина під назвою «Padák» (VIIc/5c+ fr.) Кільце в кінці тріщини спочатку здалося мені зовсім непотрібним… Так чи інакше, я зірвався і пролетів близько 20 метрів. На щастя, у нас уже була та еластична мотузка з НДР – вона більше нагадувала банджі. Ви впали, і вас підняло назад» – згадує Кокша. «Пригадую також маршрут “Dlouhý Kout” (VIIc/5c+ fr.) біля вежі Міленці та ще одну лінію на Vévoda. Останній не жорсткий, але довгий і досить відкритий (“Údolní Cesta” VIIb/5c fr.). Останнім моїм маршрутом був «Cesta Mořských Vlků» (VIIb/5c fr.) – на той час я вже закохався в море, читав Джека Лондона, мріяв про південні моря і уявляв танцюючих таїтянок…»
А далі була Лібуна (Libuna), з якою вони зробили кілька перших сходжень разом. Один із спільних маршрутів біля вежі Град вони назвали «Дагові вуха» на честь свого собаки. Зробили вони це досить невимушено, збираючи чорницю. (У путівнику цей маршрут називається “Dagova” VI/4c fr. біля вежі Velkopoříčská.)
Кокша з Лібу
Лібу була альпіністкою ще до знайомства з Кокшою. Вона важила близько 40 кг. Після переїзду в Німеччину у 1965 році, пара ще декілька разів приїздила до Адршпаху. Прямо після весілля вони сходили на Cesta Mořských Vlků.
Карел також зробив багато маршрутів і в Татрах. У 60-х скелелазіння привело Карела на захід. Альпи і так далі… Разом з Петером Хаагом (Peter Haag) вони “зробили” кілька гарних стін, наприклад, північну стіну Маттерхорна. Цим сходженням було відсвятковано 100-річчя першого сходження на Маттерхорн, тож це було справді чудово. У стіні також застрягли двоє японців, і хлопцям вдалося їх витягти. Тоді ще не було телефонів – можна було покладатися лише на себе. І на партнера.
З Петером вони познайомились, коли Кокша емігрував до Німеччини в місто Ройтлінґен, де жила його тітка. Поруч був вапняковий район для скелелазіння Schwäbische Alb. Там гарні маршрути. Тоді не було можливості легко знайти всю інформацію в Інтернеті. В той період він і познайомився з Петером. В Мюнхені вони закупили все альпіністське спорядження – льодоруби, кішки… А потім поїхали автостопом до Швейцарії, де піднялися на кілька стін, включаючи Ленцпітце (Lenzpitze 4294 м). Кокші знадобилося багато років, щоб акліматизуватися на великій висоті.
Північно-східна стіна Ленцпітце
З Саас-Фее вони поїхали в Церматт, щоб піднятися на знаменитий Маттерхорн. «Якщо ми ми вже маємо туди йти, то повинні принаймні прокласти новий маршрут», — так Карел намагався переконати Петера. Але погода була паскудна і чекати довелося досить довго, а потім вдалося пролізти тільки класику.
Північна стіна Маттерхорну
Після того вони перебрались в Шамоні і разом з іншим альпіністом піднялися на північну стіну Егюй дю Міді (Aiguilles du Midi 3842 м). Вони піднімалися кулуаром, який нагадував тир – навколо шаруділо каміння. Хлопець, який приєднався до них, отримав один із тих каменів прямо в коліно. Довелося спускатися на мотузці і тягти його до бівуаку до інших друзів. Наступного дня вони знову повернулись сюди і зуміли піднятися за неймовірний час, близько 11 годин. (Ймовірно, маршрут «Frendo Spur», 1200 м, III, зазвичай піднімається за 1-2 дні.)
«Чорт, ти просто стоїш і чекаєш, коли в тебе влучить один із тих каменів», – цей досвід змусив Кокшу змінити підхід до сходження в гори. Це лише посіяло зерно сумніву…
Наступний план полягав у тому, щоб зробити «Direttissima» на Ейгері (Eiger). Невдовзі з’явилося багато інших бажаючих приєднатися. Були навіть кілька конкуруючих груп. Деякі хлопці почали взимку і застрягли на стіні на три тижні. Кокша переписувався з Лібу, яка тоді ще була в Чехословаччині: «Мені йти туди чи залишитися?» Він вагався. В будь-якому разі він ніколи не любив великих груп людей, а саме так тоді виглядали ці експедиції. Переносити тонни екіпи туди-сюди, робити бівуаки в льоді, провішувати мотузки… Це було непросте рішення, але врешті він вирішив «подряпати» цю стіну.
Один друг заробив сильні обмороження – йому довелося відрізати пальці. А американець, Джон Харлін (John Harlin) помер (1966). Причиною був камінь, який впав і перерізав мотузку, на якій він жумарив. Ось так Кокша закінчив свою скелелазну кар’єру – він навіть не пішов глянути на Ейгер – просто подзвонив друзям з дому.
Ніколи більш. І він стримав слово.
На той час Карел вже цікавився кораблями і вітрильним спортом. Перший корабель було куплено в 1966 році. Він був маленький, близько 7 метрів завдовжки. Близько двох сезонів вони перебували у Франції, в Каннах, марині Port Pierre Canto. Потім познайомилися з хлопцем, який запропонував посаду шкіпера на своєму 20-метровому кораблі. Він хотів відправити човен у Дакар, щоб полювати за акулячими плавниками. Пізніше вони познайомилися з двома братами-німцями, які самостійно побудували корабель. «Якщо вони можуть це зробити, ми теж зможемо». Тож Кокша почав малювати ескіз свого нового корабля, який назвали Rosinante на честь коня Дон Кіхота (він також боровся з вітряками). А потім було плавання Атлантичним океаном в Карибському басейні…
Пізніше вони з Лібу взялися за доставку кораблів до Європи для людей, які надто боялися цієї подорожі. Будь-хто, хто має шматок дерева, може дістатися до Карибського моря – це просто шматок пирога. Але повернутися набагато складніше. Таким чином Лібу стала адміралом, а Кокша капітаном. Вони брали дітей в ці подорожі. Кілька разів плавали через Атлантику. На кораблі Кокша почувався безпечніше, ніж на скелі. Це свого роду мушля равлика. Коли погода дуже погана, ти все одно не можеш нічого робити на вулиці. Просто вітер надто сильний – з ним неможливо боротися. Коли стається ураган, можна лише скинути вітрила, прив’язати кермо й заповзти в свій панцир, щоб дочекатися, поки він закінчиться.
Був момент, коли він злякався – в Індійському океані. Вони вирушили з острова Cocos Keeling вже за поганих погодних умов і хотіли продовжити до Chagos, який знаходиться далі на захід. Але по радіо вони чули, що погода там просто жахлива. Вони змінили курс на Маврикій. Але сильний вітер і величезні хвилі тривали близько двох тижнів, вони не могли навіть вийти з каюти.
На кораблі, як і на скелях, ти весь час працюєш з мотузками. Тому ці навички знадобились Кокші в океані.
Старість подружжя повернулося зустріти в Чехії. Вони і досі разом.
Адршпах – насправді круте і красиве скелелазне місце, недалеко від України. При нагоді ми highly recommend тобі туди потрапити. Навіть просто прогулятися місцевими тропами, відчути дух тогочасної скелелазної тусовки, коли хлопці фактично босоніж підкорювали скелі.
матеріал з emontana-magazine.com
Підписатись на новини
Ми ніколи не спамимо!
